Нещодавно на екрани вийшла стрічка Кеннета Брани Смерть на Нілі – типовий фільм із серії, як під відеречко з попкорном провести свій час за переглядом кіно. Але паралельно з цією роботою інша стрічка того ж Брани Белфаст удостоїлася семи номінацій від Американської кіноакадемії, зокрема – за найкращий фільм та режисуру.
Загалом за головну та омріяну статуетку змагатимуться дев’ять фільмів. Окрім Белфаста, це Вестсайдська історія, Алея жахів, Дюна, Не дивіться вгору, У руках пса, Кермуй моїм авто, Лакрична піца, Король Річард та CODA: У ритмі серця. Ми подивилися усі стрічки. Про першу четвірку писали раніше, а з іншими роботами починаємо знайомити просто зараз. І зробимо це з чорно-білої роботи Брани.
Дія Белфаста розпочинається у 1969 році з того, що протестанти-заколотники нападають на будинки католиків на невеликій вулиці у Белфасті в Північній Ірландії. Цей конфлікт актуальний і сьогодні. Ми писали у квітні 2021-го про заворушення, причину конфлікту та з чого все почалося.
Початок фільму дуже потужний. А якщо ви переглянули раніше В ім’я батька, Криваву неділю, Голод або 71, то можете подумати, що попереду на вас чекає 1,5-годинна деталізована жорстока драма. Але це помилка чи, радше, – така собі режисерська приманка. Після цього фільм перетворюється на зворушливу сімейну драму про дім, і про те, як він змінюється з плином часу.
Сім’я у фільмі вигадана, але історія ґрунтується на власних спогадах та відчуттях Брани. Він народився в 1960 році у сім’ї робітників на півночі Белфаста. У віці дев’яти років їм довелося прийняти непросте рішення: залишитися в неспокійному, охопленому протестами місті або переїхати за кордон і почати все заново.
З іншого боку, фільм нагадує суміш казки та автобіографії, адже описані події нам демонструють з точки зору 9-річного хлопчика Бадді. Його чудово зіграв Джул Гілл. Зростаюче напруження та заворушення відбуваються за дверима його будинку, водночас добрий шмат фільму присвячений звичайним речам. Приміром – хлопчик намагається потоваришувати з дівчиною, яка йому подобається, або вразити свого вчителя у школі.
Белфаст – це дуже душевний фільм, і в цьому не в останню чергу чимала заслуга касту. Бадді проводить багато часу зі своїми бабусею та дідусем, яких зіграли Джуді Денч та Кіаран Гайндс. Вони дарують онуку свою любов та дають певні настанови, намагаючись захистити його від суворої реальності.
Слід відзначити й ірландську акторку Каітріону Белфі, яка зіграла матір хлопчика. У картині вона постає сильною жінкою, котра прагне захистити своїх дітей від жорстокого світу, хоч і розуміє, що у Белфасті – це неможливе завдання. Хороша акторська робота й у Джеймі Дорнана в ролі батька. Його герой жертвує часом із дітьми та дружиною заради пошуку кращого життя для них. А ще Дорнан може вас вразити своїми навичками шоумена під час виконання Everlasting Love Love Affair.
Режисерське рішення знімати у чорно-білому кольорі, безумовно, відповідає епосі. З іншого боку, це цілком могло стати приманкою для членів Академії, щоб посилити художню важливість фільму. Це зовсім не означає, що робота оператора Гаріса Замбарлукоса не чітка, навпаки – візуальна складова фільму не викликає жодних нарікань. Але в такому рішенні немає нічого новаторського.
Щодо музичного оформлення, то замість оригінальної музики Брана доповнив фільм вісьмома класичними треками від уродженця Белфаста легендарного Ван Моррісона та оригінальною піснею Down to Joy, яка звучить у титрах.
Що ж, Белфаст — це візуально та емоційно хороша картина із чітким сценарієм, насиченими діалогами та прекрасними акторськими роботами. Фільм хоч і не новаторський, але після перегляду не виникає сумнівів, що він гідний нагород.
