Роман Френка Герберта Дюна вже давно вважається непридатним для екранізації. Робота Алехандро Ходоровського над епохальною книгою розвалилася під вагою прагнень режисера, так і не вийшовши зі стадії підготовки. Не менш відома і завершена екранізація Девіда Лінча 1984 року — значно перероблене студією бачення, яке погано сприйняла публіка, і від якого навіть відрікся його творець.
Потім було кілька добре оцінених телевізійних міні-серіалів, але перспектива остаточної, безкомпромісної екранізації на великому екрані залишалася невідомою, допоки Дені Вільньов не повідомив, що йому запропонували перенести на екран книгу Герберта. Втім, на жаль, найнесподіванішим і невтішним моментом у ній стане її буденність та тьмяність.
У 10 191 році нашої ери ворожа пустельна планета Арракіс, вона ж Дюна, переходить під опіку Будинку Атрідів на чолі із жалісливим герцогом Літо Атрідом (Оскар Айзек). Це важливе призначення, оскільки Арракіс бажаний завдяки природному виробництву прянощів — містичної речовини, схожої на пісок, яка володіє властивостями, що подовжують життя. Раніше планетою керував злочинний Будинок Харконенів, який спустошував землі заради видобутку прянощів, ведучи війну проти місцевої громади фременів. Герцог Літо, навпаки, сподівається співпрацювати із фременами, які таємно живуть в печерах під піском, і вчитися у них.
Проте Харконени не мають наміру віддавати Арракіс під повний контроль Атрідів, бо виробництво прянощів приносить величезний прибуток, і вони планують війну під проводом барона Володимира Харконена (Стеллан Скарсгард) і Глоса “Звіра” Рабана (Дейв Батіста). Тим часом головний герой, спадкоємець трону Атрідів Пол (Тімоті Шаламе) навчається у своєї матері Джесіки (Ребекка Фергюсон) силі Голосу, яка дозволяє контролювати розум інших людей. Джессіка ж зі свого боку переконує Пола, що той — Муад’Діб, місцевий Месія. У своїх снах він бачить дивну дівчину з племені фременів (Зендея) і картину далеко не радісного майбутнього. А у вільний час вчиться битися під наглядом воїна Гурні Халека (Джош Бролін) і, як і всі, готується до неминучого вторгнення ворога.
Дені Вільньов неодноразово в інтерв’ю заявляв і попереджав глядачів про те, що йтиме строго за книгою, і навіть на перший роман йому знадобиться два повнометражні фільми. У його уяві для адаптації двох творів необхідно три повнометражних картини, і у нього вже є на них певний план. Хоча студія поки що не дала добро навіть на другу частину, не кажучи вже про третю, постановник зазначив, що під час роботи з романами подібних масштабів необхідно продумувати свої дії наперед.
Я сказав собі: “Окей, як кінематографіст, як автор сценаріїв я уявляю собі, як можна це зробити”. Тому ми вирішили поділити перший роман надвоє. Так що тепер нам потрібно три фільми, – пише Slash Film.
Проте такий підхід зіграв з режисером злий жарт. Дюна як кіно не працює взагалі. Звичної нам 3-актної структури оповідання тут немає. Фактично перша частина — це перший акт, тобто зав’язка подальшого сюжету на 2,5 години. Сценарно фільм дійсно побудований так, ніби це не епічний двохсотмільйонний блокбастер, а пілот серіалу. І не факт, що продовження відбудеться. Все залежить від подальших касових зборів і переглядів на стрімінговому сервісі HBO Max. І якщо результат не виправдає очікувань студії, другої частини ми не побачимо взагалі. Тож через такий хід Вільньова хоч якось оцінювати фільм надто складно.
У картині відбувається дуже багато подій, але історії як такої немає. Той момент, коли запускається основний сюжет і конфлікт трапляється майже у фіналі стрічки. До цього головний герой тільки й робить, що бачить сни з дивною дівчиною, нюхає прянощі і мотається з одного місця в інше. Тобто те, що можна було вмістити у початкові титри (на кшталт Зоряних війн), розтягнули на майже три години хронометражу!
Якщо згадати ті ж Зоряні війни та й будь-яку трилогію (Володар перснів, Матриця), то перші їхні частини теж сприймаються як зав’язка. Але там вже спочатку є вибудувана драматургія, а у героїв є цілі. І протягом усього фільму нам їх розкривають, показують з різних боків і дають можливість перейнятися ними. У Дюні цього немає. Зате були у попередніх роботах Вільньова.
Можливо, справа в тому, що Дені намагався занадто прискіпливо перенести на екран роман Френка Герберта, і боявся вирізати зайве. Ні у кого не вийшло опанувати цей монументальний космічний епос. І цей факт прекрасно показує те, наскільки важливо правильно адаптувати книги під великі екрани.
З огляду на те, який зоряний акторський склад тут зібрався, нерозумно було б говорити, що ніхто з артистів не впорався зі своїм завданням. Якраз-таки навпаки. І це при тому, що грати їм у принципі й нічого. Сценарій не дозволяє. Тімоті Шаламе, Ребекка Фергюсон, Оскар Айзек, Джош Бролін, Стеллан Скарсгард — усі намагалися залучати глядача у фільм. І їм це вдалося.
Чи рятує це загальну ситуацію? Більше так, аніж ні. За персонажами здебільшого цікаво спостерігати якраз-таки завдяки самим акторам, з огляду на те, що прописані вони не дуже – від слова зовсім. Самі герої в цілому є скоріше архетипами, аніж повноцінними особистостями. Принаймні у першому фільмі.
У чому й прекрасна Дюна, так це в її візуальній та аудіоскладовій. Протягом усього фільму режисерові, який працює з чудовими людьми, включаючи оператора Грейга Фрейзера, монтажера Джо Уокера і художника-постановника Патріса Верметта, вдається провести тонку грань між величчю й помпезністю. Фільм рясніє кінематографічними алюзіями. Звичайно, є Лоуренс Аравійський і Зоряні війни, тому що пустеля. Але є й Апокаліпсис сьогодні.
У сцені, де Стеллан Скарсгард представляє лисого, як яйце, барона Харконена, явно відсилають до героя Марлона Брандо. Є Космічна одіссея: 2001. Музика Ганса Циммера нагадує нам його тандем із Крістофером Ноланом. Чи краща його робота? Далеко ні. Саундтрек епічний і громіздкий, але сказати, що запам’яталася хоч одна мелодія, я не можу.
Підбиваючи підсумки, що можна сказати? Дюна — непогане кіно, але назвати його класним чи видатним язик не повертається. У фільмі не показують нічого важливого. У Вільньова вийшло лише зняти найдорожчий та наймасштабніший пітч на кіновсесвіт в історії: масштабне кіно, де, по суті, нічого так і не відбувається.
У першій частині нам лишень розставили шахові фігури, в той час як у продовженні вони вже підуть дошкою, але це не точно. І у Дюни є всі шанси поховати такий важливий напрям у кінематографі, як багатомільйонний блокбастер, адже їх просто ніде буде окупати. Ось така вона — одна з найбільш очікуваних прем’єр 2021 року.
Дюна в українському прокаті – вже з 16 вересня.
Кінопрем’єри осені 2021: 10 найочікуваніших фільмів