Лєра Мандзюк – популярна українська комедійна акторка стендап-жанру. Вона з багатодітної родини, ї її дитинство було не надто простим. Попри повномасштабну війну та нелегкий відрізок життя, вона продовжує дарувати людям усмішки на обличчях, знаходячи натхнення на створення нових жартів, але знає, що у такий складний час є “червоні лінії”.
В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV Лєра розповіла про складне дитинство, жарти стосовно домашнього насилля та особисте життя. Також комікеса повідала про виступи перед військовими та висловилася про споживання контенту РФ українцями.
Про дитинство та родину
– Ви вже багато розповідали про свою родину та дитинство. Але що було найскладнішим?
– Так, я багато розповідала про свою сім’ю та дитячі роки, бо це значна частина мого життя. Я багато про це жартувала, тому що це мені боліло. Найскладнішими були, напевно, дві речі. Перша – це важка фізична робота. В селі абсолютно усі працюють фізично, і в дитинстві мені це дуже не подобалося.
І друга – я наймолодша дитина в родині, восьма. А наймолодших зазвичай ніхто не слухає. Тому зараз я йду від зворотного – роблю все можливе, щоб не працювати фізично, і мені подобається, коли мене слухають.
– В одному з інтерв’ю ви розказали, що вас били старші брати, а мама ніяк не захищала. Вони вам щось казали після ваших зізнань, можливо, попросили вибачення?
– У своїх стендапах я жартувала про сімейне насильство чи домашнє, як його ще називають. І мені дуже подобається мій жарт про те, що слід припинити домашнє насильство називати домашнім, бо це звучить наче випічка. Таке жорстоке ставлення не має так мило називатися.
Фото: Лєра Мандзюк / PR
– Я про це говорила і, певно, говоритиму й надалі, тому що вважаю, що стендап – це той жанр, де такі соціально важливі теми і мають порушуватися.
– Наразі ваша родина пишається вами? Чи усвідомлюють ваші успіхи?
– Дуже довго моя мама не розуміла, що відбувається і в чому справа. Але зараз, коли минуло багато часу, вона це усвідомлює і, звісно, пишається мною та моїми досягненнями.
Про гумор під час війни та виступи перед військовими
– Зараз, під час повномасштабної війни, що вас надихає на жарти? Як вони з’являються у вашій голові?
– Я завжди кажу, що комедія походить від трагедії, і те, що відбувається зараз, вчергове доводить цю тезу. Адже саме за останні два роки комедійний жанр у нашій країні став значно популярнішим, аніж це було до цього.
– У людей з’явилася фізична потреба сміятися. І мені дуже подобається, що я знаходжу в собі сили та натхнення багато жартувати. Саме зараз. Тому що розумію — людям це потрібно.
– Натхнення — це дуже мінлива штука, і я на нього, напевно, не чекаю. Просто знаю, що мені треба робити те, що я роблю. І мені це дуже подобається. Це і є моє натхнення. Натхнення — це трошки магічна річ. Те, що я роблю, залежить не лише від натхнення. Але загалом мати його — це круто. Його можна знайти в позитивних емоціях, в людях, які тебе оточують, у довкіллі, коли ти бачиш щось гарне.
– Де та сама “червона лінія” у гуморі під час війни?
– До війни в мене не було табуйованих тем. Раніше я казала, що гумор не має червоних ліній, і жартувати можна абсолютно про все. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, я зрозуміла і відчула, що є речі, з яких не можна сміятися.
Не можна жартувати з горя, з ран, які ще не загоїлися. Це ті теми, які зачіпають людей, болять їм. Це наче відкриті рани. Не можна жартувати про людські втрати. Не можна жартувати про біль, який люди відчувають зараз. Не можна над цим насміхатися і знецінювати такі речі.
– Розкажіть про виступи перед військовими. Як вони приймають вас, що найскладніше в таких виступах?
– Час від часу я разом із Культурним десантом їжджу до військових. Це можуть бути як поїздки ближче до фронту, так і шпиталі та лікарні у Києві чи десь неподалік від столиці.
Фото: Лєра Мандзюк / PR
Мені дуже подобається, що є така можливість, і загалом до душі цей проєкт, бо культура важлива не лише у цивільному житті, а й на фронті.
Не можу сказати, що це проста справа. Але для мене важливо приїжджати й смішити наших військових, і таким чином висловлювати їм свою вдячність за те, що вони роблять. Найважче, напевно, перебороти страх перед поїздкою і відкинути будь-які сумніви.
Про медійних українців та споживання контенту РФ
– Що мають транслювати медійні люди України зараз у соцмережах?
– Мені здається, найголовніше, що мають транслювати медійні українці у соцмережах, це добро і любов. А цього, на жаль, дуже мало. Зараз дуже багато хейту, негативу.
Щойно з’являється якийсь скандал про когось, усі це одразу підтримують, поспішають висловити свою негативну думку щодо цього. Мені це дуже не подобається.
Фото: Лєра Мандзюк / PR
Як на мене, передусім медійні люди, тобто люди, яких вважають лідерами думок, мають говорити про те, що треба більше любити одне одного. Потрібно випромінювати добро, бо саме його усім нам дуже бракує.
– Що потрібно зробити, щоб наші люди перестали споживати контент РФ?
– Щоб українці перестали споживати російський контент, нам, артистам, слід запропонувати альтернативу. Це ми, власне, з усіх сил і намагаємось зробити.
Ми маємо докласти всіх зусиль, щоб вітчизняний контент цілком і повністю витіснив російський. Для цього нашого продукту має бути багато, він має бути різноманітним і дуже якісним, що я, наприклад, і стараюсь робити.
Про особисте життя та дебют у дубляжі
– Розкажіть про своє особисте життя. Чи є у вас друга половинка?
– Про особисте життя мені подобається говорити лише в стендапі. У мене є жарти про стосунки та про мого хлопця. Тому всіх, кому це цікаво, запрошую на свої виступи. Там усім залюбки і поділюся.
– Вас запросили озвучувати одного з персонажів сімейного фільму Кіт & Пес: Шалені пригоди. Розкажіть про цей досвід.
– Це був мій дебют у дубляжі. Я люблю пробувати щось нове. Мені сподобалося. Якщо покличуть ще раз, із задоволенням піду. Я перевтілилася у зірку інтернету – кішку Діву.
Фото: Лєра Мандзюк / Instagram
Ця трохи зарозуміла, кокетлива та бойова кицька не вміє приземлятися на лапи, як інші. Я емоційно ніяк не могла до цього підготуватися, бо не бачила фільм. Просто йшла спробувати свої сили, навіть не знала, чи вийде у мене з першого разу.
Вже на місці побачила, що персонаж, якого озвучую – це кішка. Дізналася про її характер, про те, що вона любить, а що ні. І я постаралася відчути характер свого персонажа та озвучити те, що вона говорить. Загалом на це було відведено три дні, але я впоралася за два.
