15 років роботи, п’ять Київських пекторалей за найкращу виставу, сім повнометражних та 16 одноактних балетів – все це про авторський театр сучасної хореографії Київ Модерн-балет, який нещодавно здивував всіх онлайн-прем’єрою Маленького принца. Балет, створений за підтримки Українського культурного фонду, встиг підкорити глядачів з пустою залою – показ відбувся у форматі безкоштовної онлайн-трансляції.
Київ Модерн-балет – єдиний в Україні повноцінний театр сучасної хореографії. Нове прочитання класики, відверті костюми, експерименти з музикою, 3D-спецефекти на сцені – завдяки цьому театр і має постійних глядачів, і вже багато років добивається звання національного.
Про те, як прийшла ідея поставити онлайн-спектакль, карантинних обмеженнях, про вдячного глядача, кризу в українському балеті та натхненні, Факти ICTV поспілкувалися з головним балетмейстером театру Київ Модерн-балет Раду Поклітару.
– Як з’явилася ідея поставити безкоштовний онлайн-балет?
– Цього року Київ Модерн-балету вдалося виграти грант Українського культурного фонду. Однак почалась пандемія, і всім переможцям були надіслані листи про те, що проекти, розраховані на показ перед глядачем, не підтримуються. Довелося перевзуватись в повітрі, щоб зберегти фінансування. Ми переробили проект під онлайн, надалі він буде функціонувати як звичайний театральний продукт.
Унаслідок вимушеної зміни ми отримали унікальний досвід і величезну кількість глядачів, якої не було на жодній нашій прем’єрі. До того моменту, як ми закрили онлайн-трансляцію, балет подивилося 17 тис. осіб, а Жовтневий палац вміщує 2 тис.
– Чи думали про те, щоб продовжувати в такому форматі, але зробити покази платними?
– Я не впевнений, що наш глядач буде платити за те, що можна знайти та завантажити безкоштовно. Проте ми вже обговорювали варіанти, як можна це монетизувати, адже зараз усі провідні театри світу показують свої вистави онлайн, і ми не знаємо, що буде далі з карантином.
– Як карантин вплинув на роботу вашого театру?
– Головна проблема всіх театрів нашої країни – це зменшення глядацького, а разом з ним і фінансового потоку. Проте не все так сумно, ми маємо можливість репетирувати та працювати за умови шахового розсадження в залі, із заповненням на 50%.
На карантині нам вдалося поставити навіть не одну виставу. В січні ми кличемо всіх на прем’єру балету Дев’ять побачень на музику Шопена. Дуже камерна постанова, в якій беруть участь тільки три людини. Історія про перше побачення однієї пари, яке повторюється дев’ять разів.
– Чи є різниця у сприйнятті ваших вистав українськими та зарубіжними глядачами, як сприймають перепостановку класики, сексуалізовані образи?
– Балет не потребує перекладу жодною мовою, глядач споживає мистецтво таким, яким його створи автор. Тому великої різниці я не відчуваю. Наприклад, щодо естонців склався стереотип про їхню повільність, проте коли ми виступали в Таллінні на фестивалі, ми отримали найяскравішу реакцію за весь час. Після закінчення вистави вони тупотіли ногами, плескали, кричали, свистіли.
В Україні у нас є свій улюблений глядач, який вже звик до нашої естетики, любить нашу творчість і приходить на кожну прем’єру.
– До чого ви прагнете зі своїм балетом?
– Довгий час намагаюся досягти абсолютно заслуженого звання Національного театру сучасної хореографії. В законі сказано, що національним може бути тільки один театр в кожному напрямі, у випадку з Київ Модерн-балетом ми впевнені, що ми єдині в Україні.
Однак незважаючи на те, що протягом 15 років я спілкуюся з усіма міністрами культури, пройти цей етап нам поки не вдається.
– Яка ваша улюблена вистава Київ Модерн-балету?
– Звісно ж, остання – Маленький принц. Він, як молодша дитина в сім’ї – улюбленець, ще невпевнено ходить, потребує підтримки. Потім, коли я поставлю інший балет, можливо, він посяде його місце.
– Ви створювали Маленького принца як спектакль для дітей?
– Я все створюю як спектакль для себе, але враховуючи, що в кожному є дитина, певна дитячість в цьому балеті є. Лускунчик також створювався як казка для дорослих, але потім ми побачили, з яким великим захопленням діти дивляться цю виставу і помічають у ньому зовсім інше, ніж дорослі.
Я гадаю, те ж саме буде і з Маленьким принцом. Мало хто знає точно сюжетну лінію Маленького принца, кожний знаходить щось своє.
– Назвіть топ-3 українських культурних продукта, які вас захоплюють.
– Завдяки карантину мені вдалося подивитися декілька спектаклей Дмитра Богомазова в театрі імені Івана Франка, і я у повному захваті.
Я дуже давно займаюся танцями, і мені частенько буває жахливо нудно на балетних спектаклях, я засинаю вже під час першого акту, а в Драматичному театрі мені цікаво від початку до кінця.
Продукт номер два – Анатолій Криволап, якого всі знають як найдорожчого художника нашої країни. Я був на його виставках і це справило на мене велике враження, в такі моменти я гордий за Україну та її культуру.
Наступний культурний продукт – це метри української академічної музики – Мирослав Скорик, Євген Станкович та Валентин Сильвестров. В музичному середовищі їх називають Три С. Я дуже пишаюся, що у 2012 нам з Мирославом Скориком вдалося створити проект, який не мав і не має аналогів в українській культурі – спектакль Перехрестя.
Я слухаю і переслуховую те, що вони створили, і це постійно мене надихає.
– Ви можете скласти враження про український балет і про те яке місце він займає в світовому балетному мистецтві?
– Як політкоректна людина я повинен сказати, що наш балет займає топове місце в світовій культурі і стоїть поряд із провідними театрами світу, але це не так. Загальний рівень достатньо високий, часто буває не соромно за те, що відбувається на сцені, але якщо ми говоримо про Нью-Йорк Сіті балет, паризьку Гранд-Оперу, то ми не можемо стояти поряд із цією якістю.
Фінансування за залишковим принципом – це велика проблема. Уявімо молоду людину, яка щойно закінчила балетне училище, стоячи перед вибором – поїхати в Європу чи залишитися в Україні із патріотичних почуттів.
Порівнюючи зарплати вона одразу зрозуміє, як вчинити, тому що у 18 років хочеться гідно жити, а не існувати.
Я думаю, що після карантину на плаву залишиться небагато труп. В трупі Київ Модерн-балету в середині карантину артист звільнився і пішов працювати в офіс. Я дуже гостро до цього ставлюся, але розумію, чому так відбувається.
– Ви дуже ретельно відбираєте артистів та художників, як потрапити до вашої команди?
– Якщо ми говоримо про артистів, то це дуже сумнівна лотерея. Тому що на базі двохгодинного кастингу я повинен зрозуміти, як танцівник буде працювати найближчі п’ять років. Він повинен бути координованим, талановитим, а я намагатимуся вгадати його персональні якості.
Композитори, декоратори, художники – це швидше співавтори, у них повинно бути особливе бачення.
– Чи важливо вам, щоб воно співпадало з вашим?
– Неможливе повне співпадіння, ми всі різні люди. Мені подобається, коли люди привносять частку себе і свого бачення, і якщо це не йде у розріз із загальною концепцію, то це робить проект тільки багатшим.
– В який момент ви зрозуміли, що модерн-балет – не просто робота для вас?
– Я або відмовляюся від роботи, або роблю її якомога краще, і коли Володимир Філіпов запропонував створити мені цей балет, я не думав, що це тимчасово.
Я і уявити не міг всі ті труднощі, які чекатимуть на мене та моє дітище. У мене є відчуття, що театр Київ Модерн-балет – це найкраще, що я створив у житті, і це має повне право визначати мою подальшу долю.
– Чи були кризові ситуації?
– В 2013 році, коли сталася криза усередині колективу, пішло 11 артистів із трупи, а тодішній міністр культури навідріз відмовився розглядати нашу пропозицію щодо присвоєння звання національного театру.
У мене було повне відчуття, що театр треба закривати, тому що я не в силах відновити більше половини трупи та репертуар. Але потім я взяв себе в руки, набрав артистів, і ми продовжили.
В якийсь момент я зрозумів, що ніде і ні з ким я не зможу створити такого якісного продукту, як у власноруч створеному колективі. Коли ми ставили Маленького принца, у мене були проблеми із здоров’ям, і я не міг показувати рухи у повну силу, сидів та пояснював. Артисти розуміли мене з півслова, ніхто навіть і не здогадувався, що постановник цього гранд-балету просидів всі репетиції на стільці.
– Ви бачите майбутнє балету разом із собою?
– В якийсь момент мені все одно доведеться піти, але мені подобається, як ставлять молоді хореографи нашого театру. Коли я дивлюся їхні вистави, то я бачу, що вони зовсім інші, і це прекрасно.
Я сам починав із мініатюр, і спочатку саме мініатюри створили моє творче ім’я. Я намагаюся мінімізувати своє втручання в їхні вистави, тому що вірю в їхній талант.