Суддя шоу Україна має талант, хореограф Женя Кот поділився, кого йому найскладніше судити, а також, хто з учасників його сильно розлютив.
– Є кілька зірок, яким на талант-шоу сказали Ні, проте вони стали мегапопулярними. Чи не боїтеся ви відмовити насправді талановитій людині?
– Загалом я не боюся своїх коментарів, оскільки вони завжди обґрунтовані. Я – та людина, яка має великий досвід у шоу. У мене є розуміння того, що таке виступати на різноманітних сценах. Тому знаю, про що кажу. Якщо у мене є якісь зауваження до учасника, то вони насправді обґрунтовані.
– Тобто ви не сумніваєтеся у своїй експертній думці?
– На 100%. Якби я не вірив, що моя думка експертна, то, мабуть, посоромився б, і не пішов би на кастинг судді шоу Україна має талант.
– Як ви дійшли до цієї впевненості? Як зрозуміли, що можете говорити людям Так або Ні?
– Я стільки навчався, у мене було багато викладачів ще до шоу. Потім були шоу, зокрема Танцюють всі. Повернення героїв, де взагалі переміг. Це все дає впевненість у тому, що я розумію, як сподобатись аудиторії, щоб за мене проголосували.
Також ставив багато шоу, зокрема це Україна має талант, бо майже у всіх попередніх сезонах я був креативним продюсером та постановником. Ми розуміли, як можемо краще проявити талант людини, для якої робимо номер. Крім того, я був креативним продюсером таких шоу, як Х-Фактор, Танцюють всі, Голос країни.
Також були офлайн-шоу, зокрема це Вартові мрій. У другому та третьому сезонах я був головним режисером-постановником. Ба більше, у цьому шоу три сезони поспіль я був солістом. Потім було шоу Барон Мюнхаузен, де я також був солістом та помічником режисера-постановника.
– Чи була якась критика? Бо звучить ніби успіх за успіхом.
– Перша критика, яку я чую постійно, вона всередині мене. В мені живе доволі сильний перфекціоніст, якому завжди чогось не вистачає. Звичайно, я чув багато критики. Із чимось я погоджувався, проте були й такі, хто критикував лише через те, що вони так не вміють і не мають такого успіху.
Коли я ще не мав такого досвіду, мене оточували люди, які краще розумілися на чомусь. Вони мене вчили, скеровували у потрібному напрямку. Звісно, були постановки, якими я насправді не пишаюся на 100%. Проте вони важливі як досвід.
Мені пояснювали, чому вони неправильно зроблені, не такі успішні. Я завжди приймав цю критику та хотів зростати.
– Є тип людей, у яких через критику опускаються руки. Ваша порада – дослухатися та обертати собі на користь таку критику?
– Моя порада – завжди слухати своє серце та бажання, навіть якщо вас сильно критикують. Буває й таке, що говорять, мовляв, взагалі цим не займайся – не слухайте таких людей. Займайтеся тим, що вам у кайф. Тільки велика праця та бажання зроблять із вас велику людину.
– Якого конкурсанта ви оціните вище: того, у кого чудова ідея номеру, але недосконале виконання, чи того, у кого задум простий, проте реалізація ідеальна?
– Я можу сказати, що перший варіант, де є ідея, думка, душа, буде завжди цікавішим. І навіть можна не звернути увагу на якийсь технічний момент. Якщо ти щиро проявляєш себе на сцені – це найголовніше. Якщо робити суху техніку, тоді це на Олімпіаду, а не на сцену. Бути артистом – це інше. Це про харизму, душу, палкий вогонь у очах, бажання, емоції, а також про внутрішню силу.
Я ніколи не був найкращим у техніці. Просто природа не нагородила гарними фізичними даними. Скажімо, правильною стопою, рівними колінами, розвернутими суглобами. Я не міг просто так сісти на шпагат. Коли я на нього таки сідав, то мені це діставалося завдяки великій та болісній праці. Тому я завжди був артистом, який відчуває та передає.
– Що, на вашу думку, краще допомагає досягти успіху: талант від природи чи сумлінна праця?
– Симбіоз. Я бачив людей, які багато працювали, проте вони недоречно обирали заняття для себе. Круто, що вони кайфують від цього, за це респект. І вони мають продовжувати займатися цим задля задоволення. Проте, якщо обирати все-таки найталановитіших, то завжди перемагає симбіоз, коли й здібності є, і працьовитість. Талант без праці нічого не вартий. І працьовитість без цього поцілунку Бога не має сенсу.
– Розкажіть про кастинги. Комусь вдавалося вас сильно розчулити?
– Було там кілька учасників, які реально розчулили не тільки мене, але й моїх колег. Я ніколи не думав, що малюванням можна викликати такі емоції. Це була надзвичайно правильно побудована історія. Було помітно, що у тих людях, які її малювали, це сидить у них в середині. Вони на сцені переживали цей момент, вони плакали так само, як і ми. Не можна залишатися байдужим до цієї історії, ба більше, у такому виконанні.
– З якими жанрами приходили люди, які вас ось так сильно зачепили?
– Мені дуже сподобалася дівчинка, яка танцювала. Вона ще маленька, але уже професійна. Її танець був настільки емоційним та наповненим енергією, що вона нас пронизувала кожним своїм рухом та поглядом. Це не була суха техніка. Це була мала дитина, від якої я не очікував такого класного та гарного танцю.
Коли коментував її танець, я настільки розчулився, що не міг говорити. У той момент я сказав: Мені зараз було б зручніше розказати те, що я відчуваю, танцем. Я настільки схопив цей її вайб.
– Кому ви давали шанс авансом?
– Я один раз дав своє Так авансом великому танцювальному колективу. Тому що я побачив у них великий потенціал. Вони добре виступили, але не було такого собі ефекту Вау. Я такого бачив багато. Але вони таки пройшли, а інші – ні, у них у той день не було конкурентів. Я їм пояснив, чому моє Так – авансом, над чим їм варто попрацювати, щоб наступного разу нас просто розірвало на шматки.
– Чому ви повірили саме їм?
– Я реально бачив у них потенціал. Мені здається, що деякі учасники, коли проходять, то залишають щось на потім. Адже далі ще є й інші етапи. Я вважаю, що варто приходити та максимально проявляти себе на цій сцені.
– Ще був один випадок, коли прийшов учасник, якого я знаю. А ця людина прийшла та показала 20% своїх можливостей. Так, це був непоганий виступ. Я у нього тоді запитав, чому так, а він відповів: Ну, так ще є другий тур, і можна себе там проявити. Я тоді був навіть трохи злий. Чому? Ти крутий артист, і ти розумієш, що тут сиджу я, який знає твої можливості. І ти мені даєш трішечки?
– Як ви порадите людям себе демонструвати? Де знайти саме ту впевненість, що вийти і зробити все якнайкраще?
– Впевненість приходить тільки із досвідом. Для того щоб гарно виступати, варто багато працювати, репетирувати, відточувати свій номер, готуватися заздалегідь. Якщо ти не вмієш правильно ставити постановку чи номер, то долучи більш досвідчених людей, щоб вони допомогли тобі. Також варто бути максимально щирими на сцені, розуміти, що ти показуєш. Не тільки трюки, хореографію чи спів, адже ми, артисти – транслятори емоцій. Для того, що викликати емоцію у глядача, спершу треба розбурхати їх у себе.
– Який ви в роботі, якщо працюватимете з учасниками чи допомагатимете їм?
– Я дуже вимогливий. Саме через це я не працюю зі своєю дружиною. Я можу навіть натиснути на людину, якщо вона щось не додає мені. Я у роботі перфекціоніст. Можете навіть запитати у Ксенії Мішиної, скільки я на неї кричав. І так з усіма партнерками. Мені іноді говорили: Та я на сцені зроблю. Ні! У мене таке ніколи не пройде. Якщо ти не зробиш цього у тренувальній залі, то й на сцені нічого не вийде. Все варто пропрацювати від початку до кінця.
– Хто найсуворіший суддя цього сезону Україна має талант?
– Не знаю. Не можу сказати, що я найсуворіший. Інколи деякі учасники все-таки роблять мене м’яким, особливо діти. Я не знаю, як дітям можна казати щось суворо. Їх можна пожурити, але все-таки ця критика має бути цікавою та ігровою. Тому суворо судити дітей я не можу.
– Що робити після талант-шоу?
– Після першої участі у Танцюють всі я думав, що це все – спіймав удачу за бороду! Ні. Впізнаваність – це клас, бо ти можеш її використовувати для того, щоб більше працювати та проявляти свій талант. А сидіти та чекати аплодисментів від того, що ти нічого не робиш, та жити минулим – не варіант. Варто розвиватися далі, йти вперед, сходинка за сходинкою.
