В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV фронтмен гурту Бez обмежень Сергій Танчинець розповів про Революцію гідності, квоти на українську музику, та про пісні, здатні об’єднувати всю країну.
Про музику 90-х та вибір мови
– Яка музика була популярною у 1999 році, коли створювався гурт Бez обмежень?
– Я з Мукачева. Ми – близько до кордону, тому до нас швидше потрапляла популярна у ті часи рок-музика. Я пам’ятаю, що тоді ми слухали Korn, Limp Bizkit, Deftones, Clawfinger. Звісно, ми слухали і класику, і металіку. Але тоді був популярний ритмічний потужний хардкор – це щось середнє між рок-музикою та репом.
А всередині країни вже були Океан Ельзи, ВВ, Кузьма, Брати Гадюкіни, Мотор’ролла.
– Як регіон Закарпаття вплинув на вашу творчість? На чому акцентували увагу, коли вирішували, якою мовою співатимете?
– Закарпаття – це мультимовний регіон. Там багато угорської, словацької, російської, оскільки це прикордонна територія і там було багато військових.
Тоді у нас було багато пісень російською мовою, але переважна більшість – україномовні. Кілька разів ми намагалися зробити треки русинською бесідою, тобто закарпатським діалектом української мови.
У нас є відомий письменник Павло Чучка, який писав збірки гуморесок та оповідань саме русинською бесідою. І у нього була історія про дівчину Магдалену, яка працювала у колгоспі. Ми взяли частину цього вірша і зробили досить відому нашому слухачу пісню Магдалена. Вона дуже потужна і драйвова, тому ми часто виконували її на концертах.
Але потім, коли відбулася Революція гідності і питання мови стало дуже гострим, Бez обмежень ухвалили рішення співати виключно українською.
Про Революцію гідності та квоти на українську мову
– Історія популярності гурту Бez обмежень почалася у буремні для країни часи – Революція гідності і початок війни. Ви пам’ятаєте, як тоді змінювалася музика, чи впливали ці події на музикантів?
– З Революції гідності я пам’ятаю пісню Пливе Кача по Тисині, від якої кожного разу з’являються мурахи на шкірі. Я пам’ятаю музичну сцену на Майдані, де цілодобово була Руслана. Я пам’ятаю гурт Океан Ельзи і їхню неймовірно шалену енергетику.
Саме тоді стало зрозуміло, що Україна у будь-якому випадку – непереможна, і українці здобудуть свою перемогу за будь-яких обставин. Потім почався рух у правильному напрямку як в музиці, так і загалом у країні. Після Революції гідності всі акценти змістились, а розуміння і самосприйняття нацією себе стало іншим.
Після того, як на Майдані у ХХІ сторіччі у центрі Європи відбувся тоталітарний розстріл людей з боку диктатора і загинула така кількість людей, люди наче прокинулись і зрозуміли, що ми українці. А все українське – це наше. І тільки своє, українське дасть нам змогу та можливості жити так, як нам хочеться.
Потім вже почались рухи у законодавчому напрямку та введення квот на українську музику. Це надзвичайно крутий подарунок не лише для музикантів, а і для всіх українських людей.
І звісно, коли ввели обмеження на іноземний контент, він у першу чергу був спрямований на російську музику. Тому що у нас було просто засилля, російські артисти почувалися тут, як вдома, а їхні пісні постійно лунали і на радіо, і на телебаченні. Зараз це скидається на знущання, а тоді ми жили у об’єктивній реальності, до якої всі звикли. Навіть для мене це було нормою, хоча тепер я розумію, що це якась дикість.
Коли наразі здебільшого звучить українська музика, це все завдяки введенню квот, які спровокували артистів її створювати. З’явився дефіцит україномовної музики на радіостанціях і телебаченні, тому програмні директори або продюсери почали шукати та брати українських артистів у свої ефіри.
Ця музика не завжди відповідала якості, вимогам тощо. Але потім артисти та продюсери зорієнтувались, що треба створювати класний україномовний контент, і він точно звучатиме на топових радіостанціях, і артист отримає свого слухача. І це надзвичайно круто.
– Ви згадали виступи артистів на сцені під час Революції гідності. Тоді співаків у народі сприймали краще, аніж політиків. У чому сила музики?
– В ідеї. На той момент нація потребувала ідеї, яка говорила б одне: ми сильні люди, ми великий український народ, і ми все можемо. І артисти, які мали цю ідею у своїй творчості до Революції гідності, тоді ставали провідниками.
Музика – це така річ, що викликає мурашки в людей на шкірі. А коли вона наповнена ідеєю і звучить у потрібний момент, у потрібному місці – це величезна сила. Музика у такі часи змінює світ. Музика артистів, які були на Майдані у той період, допомогла відбутись Революції гідності. Це дуже важлива складова будь-якої перемоги.
– Всі ці події вплинули і на вашу творчість. У вас велика кількість пісень, присвячених Революції гідності і нашим українським військовим. Що дало вам сили співати про це, і робити цю музику красивою?
– Події, які нас оточували і які ми бачили у прямому ефірі, спонукали артистів записувати такі пісні. Бez обмежень – це гурт, який пише пісні про наше із вами життя. Ми живемо в переломні часи, у нас є військові, які потребують уваги та вдячності.
А звучить ця музика так, оскільки над нею працюють люди, яким подобається робити якісну музику. Вона добре звучить і є актуальною, адже описує наше із вами життя. Для мене цінність Бez обмежень у тому, щоб люди впізнавали себе у наших піснях. Коли вони себе впізнають – їх мурашить. А коли їх мурашить – вони хочуть слухати цю музику.
– А відгуки від військових часто чуєте?
– Вони завжди дуже стримані. Військові – це люди, які побачили найважчі сторони життя. І викликати їх на якусь емоцію майже неможливо.
Але коли ми співаємо для військових, по очах видно, що вони співпереживають історіям, розказаним у пісні. Або впізнають там себе і аплодують. І це дуже цінні аплодисменти.
– Чи вірите у те, що коли пройде певний час, ваші пісні увійдуть в історію?
– Я не марнославний, ціль цього всього – не у шаленій популярності. Можливо, коли мені буде 50-60 років, якраз настане час про це подумати. І проаналізувати, чи потраплять гурт Бez обмежень і наші пісні у шкільні підручники.
Про українізацію та сучасну музику
– У вас був тур на Донеччині. Як сприймають люди ваші пісні? І чи взагалі важлива мова, якою співають артисти?
– Я не знаю, як сприймають інших артистів і яка у них цінність – мова, сенс музики, танці чи шоу. Я можу сказати тільки одне: в Тернополі і у Сєвєродонецьку до нас приходять одні й ті самі люди.
У них одні й ті ж самі цінності, і вони отримують задоволення від одних і тих же пісень. Для них важлива мова, якою ми співаємо, і ті речі, про які ми говоримо на концертах. Вони йдуть на концерт більше, ніж за музикою, вони ідуть за ідеєю та атмосферою. Вони хочуть відчути, особливо на Сході, що вони українці.
Питання мови, мені здається, на часі. Але методи українізації мають бути лагідними, людей потрібно заохочувати розмовляти українською. Не можна це робити примусово, оскільки такі методи не працюють з українцями. На нас нападають – ми будемо захищатися.
І тому українізація має бути лагідною, через музику передусім. Музика нам для того й дана, щоб розповідати людям про пережиті ними емоції першого кохання саме українською мовою.
Мені дуже багато людей пишуть про пісню Зорі запалали. Навіть росіяни пишуть, що українська мова надзвичайно гарна. І як красиво звучать слова кохання саме українською. І от саме такими методами потрібно спонукати людей розмовляти нашою милозвучною мовою.
– Наскільки змінилися сучасна музика і сучасний артист?
– Загалом відбувається так звана діджиталізація всього нашого музичного осередку. Тобто музика зміщується у короткий, легкий для сприйняття формат.
Навіть деякі саунд-продюсери кажуть, що замість 3-хвилинних пісень робитимуть 1-хвилинні, тому що вони поміщаються у формат Insta-відео. Мені здається, це нездорова тенденція, я б так не робив.
Але це реальність – світ змінюється і приходять нові формати. Ми рухаємося в якомусь певному напрямку, і це нормально. Музика стала коротшою, простішою, легшою для сприйняття, менш інформативною. На мій смак, це не дуже добре, але у суспільстві це в тренді.
– Які композиції у вашій творчості є важливими?
– Це точно пісні про військових: Мамині слова, Най би вже весна, Похрести, Моя країна. Це пісні, якими ми пишаємося і, маю надію, багато років їх співатимемо.
Дуже важливою є пісня Зорі запалали, написана мною у співавторстві з Олегом Ходачуком – моїм партнером і генеральним продюсером Беz обмежень.
Також однією з найважливіших пісень у моїй творчості є композиція Героям. Від початку вона була україномовною і присвячувалася нашим військовим. А потім сталися події у Білорусі, і моєму другові Сергію Смальчуку спало на думку, що саме зараз треба випускати цю пісню, і можна присвятити її українським героям і вільним людям у Білорусі.
Ми почали про це думати, а потім вирішили перекласти другий куплет, приспів та зробити українсько-білоруську пісню. Відомий музикант Лявон Вольський зробив дуже витончений білоруський переклад, який чітко передавав зміст.
І тоді я почав збирати однодумців – Олега Собчука, Сергія Солов’я, Артура Данієляна, Івана Леньо. Ми зробили колаборацію, за день переписали вокальні партії, і Артем Григорян буквально за кілька годин придумав ідею кліпу. Він виникнення цієї ідеї до презентації кліпу пройшло шість днів.
Ми хотіли підтримати тих людей, які страждають від тоталітаризму і диктатури у сусідній країні. Музикант і музика, яку він створює – це потужний інструмент, який може дарувати людям надію, або хоча б підтримувати їхнє моральне самопочуття.
– Які плани у гурту Беz обмежень на найближче майбутнє? Коли очікувати ваших концертів?
– Концерти на стадіонах переносяться на 2022 рік із абсолютно зрозумілих об’єктивних причин. Так вчинили більшість і світових, і українських артистів, які мали плани на стадіонні концерти. Чекаємо всіх на НСК Олімпійський 24 серпня у 2022 році.
А з жовтня ми їдемо у черговий український тур із новим альбомом, над яким працюємо.
Ми презентували кліп на трек Літо Камон – це весела історія про те, як Беz обмежень нарешті відпочивають. Але потім настає момент челенджу і з класичних рок-музикантів ми перетворюємося на танцюючий бойз-бенд. Загалом у кліпі можна побачити процес вивчення танцю гуртом Беz обмежень. Це буде дуже весело, по-літньому. Маю надію, кліп вам сподобається.
Фото: Беz обмежень