Сюжет
Якихось 50 років тому у США все ще процвітав расизм. В першу чергу, звісно, на побутовому рівні. Але в південних штатах окремі кафе, готелі та комендантська година для афроамериканців були звичною практикою.
Та знаходилися люди, що кидали виклик усталеній практиці. Один з них – Дон Ширлі. Доктор філософії та богослов’я, віртуозний піаніст, він навмисно влаштовував тури по південним штатам. Завдяки своєму визнанню Дон міг потрапити у будинки місцевої еліти й своїм прикладом показати їм, що африканська кров не робить тебе гіршим за інших.
Саме його історія лягла в основу фільму Зелена книга. А точніше, один з турів, в якому його водієм став нью-йоркський вишибала італійського походження Тоні “Влип” Валлелонга.
Оскільки поїздка півднем США для темношкірого безпечною точно бути не могла, навики громили Тоні були дуже доречні. А картою для подорожі стала Зелена книга – своєрідний путівник для афроамериканців, в якому відмічаються місця, де їм можна поїсти та заночувати.
В кращих традиціях парного роуд-муві, героям доведеться пережити купу пригод на своєму шляху. До того ж, стосунки цих двох ускладнені явною взаємною неприязню. Тому їм доведеться добряче притертися характерами і багато чому навчитися одне в одного. Цим Зелена книга нагадує Запалюючи зірки Енді Годдар чи Фінальний портрет Стенлі Туччі.
Режисерська робота
Коли стало відомо, що режисером стрічки став Пітер Фарреллі, були побоювання, чи витягне він такий фільм? До цього режисер знімав примітивні комедії, найвідоміші з яких – дилогія Тупий та ще тупіший.
Тут же він замахнувся на сатиру з серйозним сюжетом і драматичною історією. Виконавець ролі Дона Ширлі, Махершала Алі, назвав Фарреллі першим у світі новачком із 25-річним досвідом.
Проте це той випадок, коли андердог вистрілив. Стрічка дуже круто поставлена, за що отримала Золотий глобус і цілу купу інших нагород та увійшла до шорт-листа премії Оскар. Шанси зібрати щедрий врожай золотих статуеток у неї чималі.
Акторська майстерність
Головні ролі у фільмі Зелена книга виконали Махершала Алі та Вігго Мортенсен. Важко сказати, хто з них зіграв краще. У Алі вийшов відмінний інтелектуал-зазнайка, що зневажає примітивізм та лінь інших людей. При цьому персонаж афроамериканця 60-х років не міг обійтися без трагічного шарму та цілого розсипу комплексів.
Натомість герой Мортенсена – італійський тафгай Валлелонга – виглядає ідеальним простаком, що намагається пристосуватися і вижити, а не розвиватися. Звідси небажання вчитися новому та іронічне ставлення до багатіїв, яких він вважає просто везучими та тихо зневажає.
Реального Тоні “Влипа” ви могли бачити в серіалі Сопрано і деяких фільмах Мартіна Скорсезе. Він був великим хлопцем, тому Вігго довелося набрати для ролі цілих 20 кіло.
Варто відмітити, що Валлелонга божественно дубльований українською. Італійський акцент оригіналу в нас не спрацює, зате простацька манера говорити, використовуючи неправильні кінцівки слів, простонародні вислови та лайку, вийшла дуже автентичною.
Загальні враження
Фільм Зелена книга вийшов тонкою як лезо сатирою, що пройшлася по всіх больових точках расової сегрегації. Цікава історія та гарно поставлені ключові сцени тримають ритм, а спостерігати за філігранно виписаними персонажами – одне задоволення. І не забувайте, це фільм про віртуозного музиканта. Тому саундтрек тут просто шикарний, починаючи від класичної музики, і закінчуючи блюзом.
Персонаж Дона Ширлі демонструє, як можна власним прикладом лупати скелю суспільних забобон. В даному випадку – расизму. Бо немає нічого кращого, ніж показати непослідовність хибної норми, наприклад, коли всі братаються з відомим музикантом, визнаючи його талант, а потім не хочуть, аби він ходив в одну з ними вбиральню.
Ця історія про те, що перемагає не той, хто силою доведе свою перевагу, а той, хто доведе свою правоту з гідністю стоїка. Все, як заповів нам Мартін Лютер Кінг, говорячи про ненасильницький супротив системі.
Сюжет: 8/10
Режисура: 8/10
Актори: 9/10
Атмосфера: 9/10
Загальна оцінка: 8,5/10
Дмитро Сидоренко
Фото та відео: Arthouse Traffic