Ще до виходу на великі екрани фільм про Василя Стуса викликав неабиякий ажіотаж. Річ у тому, що за сценарієм, у фільмі була сцена суду над Стусом, адвокатом якого виступав Віктор Медведчук.
Зі слів учасників знімального процесу, “продюсерам подзвонили з адміністрації Медведчука” і сказали, що якщо вони хочуть дозняти картину і не бажають провокацій, потрібно прибрати сцену суду над Стусом.
Продюсер стрічки Артем Денисов підтвердив інформацію щодо видалення сцен зі стрічки, однак, за його словами, це було зробленно лише через занадто довгий хронометраж, а от інформацію про дзвінок від імені Медведчука Денисов назвав фейком.
Зрештою знімальна група повідомила, що все ж вирішила дозняти сцену з судом. І дозняла, але вже без згадки імені Медведчука.
Сюжет
Фільм розповідає історію українського поета-шістдесятника Василя Стуса та його боротьби проти радянської системи. Основні події розгортаються у 1985 році за кілька днів до смерті Стуса, а також переносять глядача до 1950-70-х років.
Стрічка поділена на три частини: Київ, Суд, В’язниця. Глядач бачить становлення Стуса як особистості, розгортання конфлікту з владою, що зрештою і призводить до арешту.
Сьогодні ти танцюєш джаз, а завтра Батьківщину продаси.
Через свої переконання та конфлікти з представниками влади Стуса вигнали з аспірантури і йому довелося заробляти на життя фізичною працею.
Тільки в Радянському Союзі могли запроторити поета до кочегарні. Це все одно, що мікроскопом цвяхи забивати.
Фільм акцентує увагу на тому, що незважаючи на численні репресії з боку влади, утиски суспільства, людина не відмовляється від своїх принципів у буквальному сенсі до останніх хвилин життя.
Читайте: Рецензія на фільм Іловайськ 2014. Батальйон Донбас: синьо-жовтий прапор надії
А от що саме стало приводом для арешту, як зрештою показали суд за участю Медведчука та якими були останні слова Василя Стуса – дізнаєтесь самі.
Режисерська робота
Режисерське крісло зайняв Роман Бровко (Два береги надії). Сценаристами виступили Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов, які до цього вже працювали разом над фільмом Позивний Бандерас.
Фільм Заборонений став одним з переможців конкурсного відбору Держкіно та отримав фінансову підтримку у розмірі 19 млн грн (половина кошторису).
Знімальна група підібрала для фільму яскраві та сильні моменти з життя Василя Стуса. Майже кожна сцена чіпляє та наштовхує на якісь особисті роздуми.
Така у нас тяга до волі. Як демократія на цвинтарі.
Також доволі непогано вдалося зобразити час, у якому перебувають герої.
Мінусом стала робота з дубляжем. У третій частині Стус перебуває у таборі в Росії. Відповідно, місцеві працівники розмовляли російською, на яку наклали український дубляж.
Власне, проблема у тому, що голоси йдуть на одному рівні гучності, і здається, що це дві різні людини щось одночасно говорять. Це створює певні труднощі у сприйнятті, адже важко сконцентруватися на чомусь одному.
Акторська майстерність
Головну чоловічу роль – Василя Стуса – виконав український актор Дмитро Ярошенко. Перше, що вбачається та чіпляє – це неабияка схожість із зовнішністю поета. Друге, на що звертаєш увагу – те, що в образі Стуса не вистачає Стуса.
У деяких сценах складається таке враження, ніби актор трохи стримує чи сковує свої емоції, згадуючи про те, що він все ж таки представник інтелігенції і йому негоже кричати у суді надто голосно.
У сцені з судом, коли Стусові вже оголосили вирок, не вистачило від актора більш агресивної подачі, яка б підсилила протест героя проти несправедливого ув’язнення.
Натомість емоції у цій сцені підсилюються за допомогою музичного супроводу: різка зміна гучності музики, затихання голосу, що створює ефект порожнечі.
Ще один подібний використаний прийом – затемнення картинки, коли у якийсь драматичний момент екран починає затухати, а зображення віддаляється.
Наприклад, коли Стусу повідомили про смерть близької подруги, хотілося дивитися на міміку героя, жести, емоції на його обличчі, а не на чорний екран.
Всі ці ефекти – це, звичайно, добре, але все повинно бути в міру, адже значно приємніше дивитися на живі людські емоції.
Водночас Ярошенко зміг прекрасно передати зворушливі моменти картини. Чого вартий тільки останній вірш, який Стус читає у в’язниці.
Як добре те, що смерті не боюсь я…
І в смерті обернуся до життя.
Дружину Стуса зіграла акторка Діана Розовлян. Їй доволі непогано вдався образ романтичної дівчини, яка любить поезію і з пошаною ставиться до свого чоловіка.
Ще одна провідна роль дісталась Євгенії Гладій, яка зіграла агента КДБ. Акторка зробила свого персонажа яскравим та харизматичним.
Горбачов переконує увесь світ у Перебудові, а ви не можете переконати одну людину!
Загальні враження
Фільмі наповнений емоційно насиченими діалогами, репліками, ледь не кожну з яких можна розбирати на цитати.
Власне, якщо вже є хороша, цікава, важлива історія, то основне завдання творчої групи – правильно її подати глядачам. Важливо її вміло інтерпретувати не лише за рахунок зображення, а й через акторську гру, підсилювальні ефекти, сильну фінальну сцену, музичний супровід.
І от з усім цим фільм не до кінця впорався. Так, підбір акторів дійсно непоганий за зовнішніми ознаками, адже вони неабияк схожі на своїх прототипів. Але тут трохи підкачала сама гра: десь не вистачило емоцій, десь їх було аж через край.
Музичний супровід місцями був надто яскраво вираженим, перекриваючи собою основне дійство. Хоча саундтрек від гурту БЕZ ОБМЕЖЕНЬ став чудовим доповненням фінальної сцени.
До речі, щодо неї. Незважаючи на усе те, що відбувалося у стрічці до цього, та й навіть якщо ти взагалі не бачив жодного епізоду, фінальна сцена вийде надзвичайно зворушливою. Вона увібрала усе необхідне: трагічна ситуація, вдала гра актора, ліричні рядки вірша.
Такий момент перекриває все, що було до цього, і вже важко казати про якісь мінуси. Але у будь-якому випадку, дивитися або ні – вирішувати тільки вам.
До речі, якщо хочете знати більше про новинки у кіно, читайте й інші наші рецензії на фільми.
Сюжет: 9/10
Режисерська робота: 9/10
Акторська гра: 7/10
Музичний супровід: 7/10
Загальна оцінка: 8/10
Анастасія Дячкіна
Фото: СТУС