Дозиметр пищить – це означає, що місце призначення вже близько. Навколо станції то там, то тут – рівень забруднення змінюється. Інколи він навіть у нормі, але не біля самого укриття.
Сюди в ніч на 26 квітня прибула перша пожежна команда, вони побачили палаючий енергоблок. Тоді навіть перебування на цьому місці було смертельним. Зараз радіаційний фон вищий за київський майже в 9 разів.
Але тоді ще ніхто ні про що не здогадувався – згадує Анатолій Чумак. Він був у комісії міністерства охорони здоров’я і сам працював у зоні катастрофи. Невдовзі тисячі ліквідаторів помруть від наслідків радіації, виживуть лише десятки.
Читайте: Чорнобиль від HBO: сюжет і відгуки критиків про прем’єру
Щоб прибрати радіоактивний графіт з даху зруйнованого реактору з Німеччини прислали робота Джокера, але він не витримав рівня радіації і зламався. Тоді вирішили пустити у хід так званих біороботів, тобто людей. На відео це відзняв оператор Юрій Бардаков, з ним був режисер Ігор Кобрин.
У зоні М – Маші, як тоді казали, було понад 10 тисяч рентген, людина могла знаходитись максимум 1,5 хвилини. Саме цей епізод американські режисери, завдяки українським документалістам, змогли відтворити до дрібниць. Навіть момент, коли впав солдат, був насправді.
Дивіться відео: Серіал Чорнобиль від HBO. Максимальна достовірність чи вигадка
Це лише одна з причин чому документальний фільм у 1986 році хотіли заборонити. Режисер згадує, їм навіть хотіли приписати антирадянщину.
Інший епізод нашумілого серіалу – так звані водолази, які за фільмом добровільно пішли під реактор, щоб відкачати воду. Академік Легасов у серіалі просить у Горбачова дозвіл вбити трьох людей аби не допустити нового, вже ядерного вибуху на ЧАЕС.
Олексій Ананенко, Валерій Беспалов та Борис Баранов після аварії отримали завдання спустити воду з теплоносія під реактором, інакше ядерний вибух накрив би все живе у зоні понад 200 кілометрів. Від Києва, як свого часу від Хіросіми та Нагасакі, нічого б не залишилось.
На тілі гумові панчохи від хімічного костюму, ніякого занурення, ба навіть водолазного скафандру, як у кіно, не було.
Однак, лише після виходу серіалу, каже Олексій Ананенко, про них дізналися і заговорили. З рештою, свій подвиг він і тепер згадує як звичайну роботу.
Головний герой серіалу – академік Валерій Легасов, який навесні 1986 року прибув до Чорнобиля з Москви. Ідея гасити піском із бором та свинцем з гвинтокрилів дійсно належала Легасову.
Міст перед Прип’яттю, тут радіації набагато більше. Епізод з фільму – коли в ніч аварії люди вийшли помилуватися палаючим реактором – кажуть, вигадка. Ніхто сюди не приходив, адже реактор було видно з самого міста.
Дивно, але чомусь у серіалі не згадали ролі київського ЦК компартії, як і не показали першотравневу демонстрацію під радіоактивним повітрям. У чорнобильському досьє КДБ є відомості про тисячі киян та зокрема дітей, які отримали дози радіації. І про надзвичайний ризик для людей добре знало партійне керівництво як у Києві, так і у Москві.
Вже влітку Легасов оприлюднить у Москві доповідь щодо причин аварії, серед яких – недосконалість реакторів типу РБМК. Але, керівництво мислило інакше – винні були покарані. Серед них і директор ЧАЕС Брюханов.
Так званий білий дім – у самому центрі Прип’яті, на розі проспекту Леніна та вулиці Курчатова. Там, на четвертому поверсі жив директор АЕС Віктор Брюханов.
Доктор наук Володимир Павлович чверть століття вивчав причини вибуху на ЧАЕС. Причин, каже, було багато – ряд форс-мажорів, як, наприклад, прохання Київенерго дати додатковий струм, експеримент, відключення автоматичних систем запобігання, а ще – недосконале комп´ютерне обладнання.
Чорнобильська АЕС. Тут колись височів напис – Станція імені Леніна. Тут існує той самий бункер під станцією, в якому у першій серії Чорнобиля начебто проходила нарада. Тут є навіть окрема кімната керівника станції – там Брюханов говорив урядовим телефоном.
Але, на думку керівника відділу аварійної готовності, у серіалі неточно відтворили і це укриття і саму обстановку першої ночі. Адже у фільмі герої начебто не розуміють, що реактор вибухнув.
А от про справжній рівень радіації вони дійсно не знали. Не через те, що хотіли приховати, а просто у 1986 році на АЕС не мали достатньо потужних дозиметрів. Їх довелось терміново виписувати з Москви. Дотепер все ж таки невідомо, про що дослівно говорили у ніч аварії. Ніякі письмові свідчення та протоколи не збереглися.
Про присутність спецслужб у зоні свідчать і архіви КДБ. В яких згадується усе – настрої людей, пошук винних, і окремо, поведінка академіка Легасова. Легасов згадується скоріше вже власне як та людина, яка приїжджала з Москви і давала коментарі різним медіа, також пізніше Легасов згадується у зв´язку з виходом його посмертних спогадів про аварію на Чорнобильській АЕС.
Рівно через два роки і один день академік зведе рахунки з життям. Він першим сказав правду про недосконалість радянських реакторів, про дивний експеримент в ніч вибуху, про справжні масштаби катастрофи.
На Заході його називали героєм, але у керівництва Радянського Союзу він потрапив в опалу. За ним постійно стежило КДБ. Можливо, це підштовхнуло Легасова до самогубства, інша версія – йому було важко жити з тим, що він побачив і зрозумів у Чорнобилі і скількома людьми довелося пожертвувати, щоб врятувати країну і Європу.
Нагадаємо, Факти ICTV писали, що думають про серіал Чорнобиль безпосередні учасники подій та наскільки правдиву історію нам показують.