Лозниця: У світі не вірять, що можна жити так, як на Донбасі

27 Липня, 17:50 Марія Степанюк
Лозниця: У світі не вірять, що можна жити так, як на Донбасі

На IX Одеському міжнародному кінофестивалі відбулася українська прем’єра фільму Донбас режисера Сергія Лозниці. Раніше кінострічка на Каннському кінофестивалі отримала приз за найкращу режисерську роботу в програмі Особливий погляд.

В українському прокаті фільм буде доступний з 18 жовтня цього року.

Факти ICTV поспілкувалися з творцем кінострічки Донбас Сергієм Лозницею.

Чому вирішили зняти фільм саме про Донбас?

– Тому що це болить, це ключове питання існування України в подальшому.

У фільмі Донбас не простежується чітка сюжетна лінія. Це скоріше кілька різних сюжетів. Чому вони були обрані в такій послідовності?

– Я хочу розповісти про різні аспекти, які там проявилися. В такому випадку, мені потрібно пожертвувати головним героєм.

Я вирішив, що виберу ці аспекти, про які розповім, з’єднавши в єдине ціле. Тому у мене вийшло 13 різних епізодів про те, що відбувається там з моїм коментарем в останньому епізоді.

Перший і останній епізод у фільмі відображає роботу телевізійної групи. Що ви хотіли цим сказати?

– У картині є така роль, як роль медіа. Не можна не погодитися, що медіа відіграли колосальну роль в тому, що там діється. Нагнітання ненависті і створення фіктивних новин у цих “розіпнутих хлопчиків” – це все спрямовано на те, щоб цю ненависть нагнітати. Щоб ділити людей на “своїх” і “чужих”.

Фільм починається з підготовки одного фіктивного ролика і закінчується підготовкою іншого. Але, між ними відбулися деякі події, з яких ми розуміємо, з чим ми маємо справу.

Кінцівка фільму – це мій коментар.

Цю сцену можна сприймати як метафоричну, так як цього не відбувалося в житті. Це моя фантазія. Але, тим не менш, до цього все йде. Це нагадує становлення сталінського режиму. Перші чекісти, які починали фіктивні допити з конкретним терміном або розстрілом за фіктивними доказами, стали жертвами таких же чекістів, які підростали. Вони стали жертвами режиму, який вони створили власними руками.

Як ви вважаєте, чи може глядач після перегляду фільму задатися питанням “Якщо там все так погано, навіщо нам такий Донбас”?

– Давайте не будемо думати за звичайну людину, яка прийде в кінотеатр. Вона побачить те, що побачить, і вчинить так, як вважатиме за потрібне. Я не можу припускати, яким чином хто і на що буде реагувати. Єдине, що хотілося б, це бути чесним перед собою і говорити про те, що у тебе болить.

Фільм не може описувати всю територію Донбасу, він описує певну хворобу. Не можна сказати, що якщо у фільмі описані ті чи інші обставини або люди, то там всі так і живуть. Це нерозумно так говорити, це елементарна відсутність освіти.

Потрібно розуміти, що існує художній твір. Якщо Гойя писав свої полотна в божевільні, це не означає, що всі люди на землі божевільні. Якщо я знімаю фільм про божевільний будинок, це не означає, що всі на цій території божевільні.

Ви сказали, що це хвороба. Як на вашу думку її можна вилікувати?

– Вилікувати? По-перше, не брати участі. По-друге, мати совість і освіту. Якщо ви поважаєте ближнього – ви вже зупинитесь, якщо ви небайдужі – ви не дасте проявитися тому, що зараз проявилося.

Я вам розповім таку історію, ми знімали сцену побиття біля стовпа. Там було багато людей, до стовпа був прив’язаний актор, який грав українського воїна, на ньому був український прапор. Ми репетирували як його били, поруч все це знімали на камеру. Раптом дорогу перетнув автомобіль, різко зупинився біля стовпа, з авто вискочив чоловік і кинувся захищати. Йому було все одно, що там стояло ще сто чоловік. У цей момент я зрозумів, коли є такі люди, є надія.

Як сприйняли фільм на Канському кінофестивалі?

– Так як ця війна не дуже висвітлюється в світі, у Франції, Німеччині, Австралії, Індонезії. Деякі люди з інших країн навіть не дуже вірять, що так можна жити. Ми у всьому цьому варимося і сприймаємо як норму. Насправді, це не є норма, з будь-якої сторони лінії фронту.

Поки були покази в Каннах, Карлових Варах, Лодзі, Мюнхені та в Одесі. Скрізь люди по різному сприймали стрічку.

Марія Степанюк

Фото: OIFF.

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.
Знайшли помилку в тексті?
Помилка