Акторка, модель і співачка Алеся Романова в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповіла про свою роль в україномовному детективі Дільничний з ДВРЗ, акторську діяльність і життя в Україні.
– Алеся, розкажіть про свою нову роль у телесеріалі Дільничний з ДВРЗ.
– Моя Віра – епатажна дівчина. Вона повернулася з Лондона додому, до свого батька-бандита, який покриває місцеву банду. Це комічний персонаж із сильним характером. Вона доволі зухвала та впевнена у собі, я б сказала, навіть самовпевнена. Але в Дільничому з ДВРЗ все це подано дуже жваво і весело.
– Як вам, акторці, яка нещодавно розпочала свою діяльність, вдалося отримати головну роль у фільмі Віддана?
– На загальних умовах пройшла проби. Мені в Facebook написала кастинг-директор фільму Алла Самойленко та запропонувала прийти на кастинг. Це було приємно й одночасно лячно. Алла дуже вимоглива, і багато акторів знають, що до її проектів складно потрапити. Але вона чудово виконує свою роботу і точно підбирає образи.
Увечері я отримала від неї запрошення на проби, як часто буває – сьогодні на завтра. А до цього – величезний сценарій та рекомендацію прочитати книгу, за якою знімається фільм.
– Впоралися із поставленими задачами?
– Це було неможливо за кілька годин до проб. Відходячи від шоку та захоплення одночасно, я почала читати сценарій. А він, як мені тоді здалося, був нескінченним. До того ж половину слів я не розуміла, тому що текст був ополячений. Доводилося багато слів перевіряти, щоб зрозуміти сенс.
– Досі пам’ятаю фразу, яку мені треба було на пробах говорити: Чи ти звар’ювала? Я насилу це вимовляла. Ось українську я легко вивчила, польську поки що вчу, але поступово подужаю. Цю мову я шестко розумію (усміхається). За 2,5 місяця зйомок і тісного спілкування Маріанна мене навчила говорити польською.
– Я можу приїхати в Польщу та легко спілкуватися з місцевими. Їхня мова легша, аніж англійська.
– То ви не з України?
– Я із Білорусі, та й ім’я у мене білоруське, через букву А. Як у пісні: Живет в белорусском лесу кудесница Леся – Алеся. Тож я – дівчинка з лісу (усміхається). До того ж у Білорусі кожна друга Алеся. Ще й із блакитними очима, як у мене.
– Як ви опинилися в Україні?
– Це довга історія. До п’яти років я росла у Білорусі. Потім батьки розлучилися, мама вийшла вдруге заміж. І ми разом переїхали жити в іншу країну, на крайню північ Росії – у Новий Уренгой. Тоді для мене це здалося переїздом на іншу планету посеред Північного Льодовитого океану, де чукчі їздять в оленячих упряжках і катаються на санях.
– Як вам жилося на чужині?
– Це був чудовий промисловий район, що приносить високі заробітки, але з суворими умовами виживання. Я в -40 ходила до школи. Але коли було -42, нам дозволяли залишатися вдома (сміється).
– Насправді, мені там було дуже цікаво жити. Північна природа чудова! І в мене про Північ теплі спогади, незважаючи на люті морози. Там я почула вираз: Поїхати жити на Землю. Тобто, коли живеш на Півночі, ти не на Землі, а нібито в космосі.
Зате мені пощастило побачити північне сяйво.
– Отже, українські морози вам не страшні?
– Знаєте, у мене почалася алергія на холод. Нещодавно я захворіла і пішла до лора. І він поставив мені такий незвичайний діагноз, порадивши на зиму відлітати у теплі краї. Я не очікувала таке почути від лікаря, але мені сподобалася його рекомендація. Тож свою дозу холоду я отримала в дитинстві – тепер тільки тепло.
– Чому переїхали в Україну?
– У північних умовах довго не проживеш, незабаром настав час і нашій родині їхати на Землю. Ми поїхали в Кременчук (Полтавська область). Там жили батьки моєї мами. Хоча й там надовго не затрималися – я переїхала до Києва, а мама поїхала в Башкортостан, звідки родом був її новий чоловік. І все, я в Україні залишилася сама, не захотіла більше кататися.
– Вас не лякає самотність? Чи ви не одна?
– У мене є друзі, звичайно. Ще у мене є рудий кіт – мій рятівник, промінь сонця і світла.
Мені часто буває самотньо. Особливо коли приходять сімейні свята. Різдво, Великдень, коли всі збираються у родинному колі – я сиджу сама. Тут у мене тільки кума. Коли я лише приїхала вчитися на перукаря, то знімала квартиру з дівчинкою Женею. Ми потоваришували, і вона взяла мене кумою, коли стала мамою. Тому сімейні свята я проводжу з ними.
– Не хочете створити свою сім’ю?
– Звісно, я часто думаю про це, але це не робиться тільки за бажанням. Сіла, захотіла, і все – завтра виходжу заміж? Ні, так не буває. Треба спочатку зустріти ту саму людину, з якою захочеться цю сім’ю створити.
– Отже, поки що близької людини у вашому житті немає, враховуючи вашу привабливість, харизму та популярність?
– Ну, якщо ви про чоловіка, то такого близького немає. Так, я й сама дивуюся! Можливо, спрацьовує стереотип, якщо панянка красива, у неї обов’язково буде тисяча прихильників. Точніше, тисяча, може, і буде. А ось один, з яким сім’ї захочеться – поки такого немає.
– Наразі ви – у пошуках коханого?
– Звичайно ж, я хочу зустріти своє кохання, створити родину. Але не це найголовніше.
– А що для вас головне у житті?
– Для мене головна мета – завжди відчувати себе самодостатньою, бути у гармонії з собою. Хочу влаштовувати життя, коли буде порядок у всіх сферах. Хочу розвинутися у професії, пізнавати щось нове, повсякчас ставати краще, аніж учора.
14 вересня о 21.30 на телеканалі ICTV відбудеться прем’єра другого сезону україномовного детектива Дільничний з ДВРЗ, де акторка зіграла одну з ролей.
