Головна редакторка інформаційної служби телеканалу ICTV, ведуча програми Факти Олена Фроляк розповіла про стосунки всередині своєї родини під час повномасштабної війни.
В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV Фроляк поділилася, як вони з чоловіком, оператором Сергієм Соловйовим, долають сімейні кризи, і сказала, що для неї означає кохання через 26 років шлюбу.
– Як війна змінила ваші стосунки всередині сім’ї?
– Для мене родина завжди була на першому місці – і в мирний час, і у воєнний. Сім’я стала найпотужнішим оберегом для кожного з нас. Ми дуже переживаємо одне за одного, але попри це не роз’їжджаємося ні по країні, ні по світу – тримаємося разом і турбуємося одне про одного.
– Як зараз зазвичай проводите час разом?
– Практично весь час ми проводимо вдома. Я їжджу на роботу здебільшого, коли ефірю. Усі інші питання – вирішую дистанційно. Майже весь місяць я дуже хвилювалася за кожен літр бензину, тому без нагальної потреби на канал на виїжджала. Тим більше весь мій офіс – у моєму комп’ютері. Завдяки таким обставинам маю більше часу, який можу приділити своїм рідним.
– Знаєте, навіть нещодавно ми вибралися в гості до друзів. Ми дуже скучили за ними, але мене гнітило те, що усі розмови були про війну… Війна зараз поселилася скрізь. І у сімейному житті, і в соціальному, і в спілкуванні з друзями, рідними, у роботі.
– Про роботу ви говорите з чоловіком вдома чи стараєтесь усі робочі моменти залишити за порогом?
– Обговорюємо, звісно. Ділимося своїми думками, ідеями, бо ми ж працюємо в одній професії і дуже добре розуміємо одне одного. Важливо мати людину, якій ти можеш усе розповісти, яка в темі. Але зараз ну дуже багато розмов про війну – більше, ніж про роботу чи якісь сімейні побутові справи. Я би навіть хотіла, щоб цих розмов про війну було трошки менше. Та не виходить.
– Як ви долаєте сімейні кризи, коли вони виникають? Адже зараз ситуацію ще й загострює стрес війни.
– Ми прокидаємося зранку і розпочинаємо новий день, забуваючи, що було вчора. Чесно скажу вам, це непогане вирішення проблеми. Звісно, бувають ситуації, коли потрібно сісти і обговорити все, або ж попрацювати з психотерапевтом… Але я вважаю, якщо це не якась глибинна криза, що не торкається ваших спільних інтересів, треба просто переступити цей етап і йти далі. А на дрібні суперечки не зважати, тому що не той час.
– Ви вже 26 років у шлюбі. Що для вас зараз кохання, крізь таку призму років?
– Це повага і віра. Це коли ти точно знаєш, що можеш прийти до цієї людини, пожалітися, і ти завжди беззастережно будеш мати рацію. Навіть тоді, коли ти не права.
– Це розуміння того, що з тобою рідна людина, яка завжди скаже правду, і ти у відповідь можеш розказати їй все. Ти з нею можеш бути таким, яким ти є. Кохання – це бажання йти додому, приготувати смачненьке, зробити сюрприз, купити якусь обновку для рідної людини. Це бажання посидіти ввечері з келихом вина і щось згадати. Це розуміння єдності поглядів і спільності анекдотів, з яких нам однаково смішно. Це все напевно і є кохання.
– Модель сім’ї ваших батьків схожа на вашу?
– Думаю, що ні. У мене тато був більш м’який, поступливий, а Сергій – ні. Мій чоловік по своїй натурі лідер. Я б навіть сказала, вибухонебезпечний. Тато у мене був набагато спокійніший. Вони дуже різні.
– Ви з мамою близькі за характером, якщо провести паралель?
– Я донька своєї мами, тому ми подібні, але я би так не порівнювала. Все дуже по-різному. У кожного свої особливості. Плюс зараз час інший. Модель сім’ї в сучасному суспільстві набула інших форм.
– Існує теза, що чоловік у сім’ї – голова, а жінка – шия. Як ви ставитеся до цієї думки і чи так у вашій родині?
– У кожній сім’ї все індивідуально, як і в людині. У нас немає такого розподілу. У певних речах я покладаюсь на Сергія, в інших – на себе. Є питання, які розрулює чоловік, а є – які я. Звісно, чимало виникає ситуацій, щодо яких нам удвох потрібно порадитися.
У дуже багатьох моментах Сергій мені допомагає – і по роботі, і по дому, і все, що стосується авто. До речі, от нещодавно я поламала свій адаптер від комп’ютера, і чесно скажу, тут я без своїх хлопців (чоловіка і сина) не обійшлася б.
Сергій, наприклад, дуже добре готує, і тут точно я можу подзвонити йому з супермаркету і запитати, який краще рис підійде до плову, а який до голубців. І хто тут головний? Звісно, Соловйов. Але кожна ситуація вимагає свого унікального підходу.
– Ви неодноразово розповідали, як ваш чоловік смачно готує. На кому ця роль, як розподіляєте обов’язки?
– Все, що стосується перших страв – на мені. Я готую і рибний супчик, і з фрикадельками, і класичний борщик, і зелений. Взагалі у нас перші страви в пошані в сім’ї. І я цьому дуже рада. Вони дуже це все люблять. А все, що стосується других страв, то тут вже чоловік допомагає.
– А що зараз, у літній період, готуєте найчастіше?
– Ми дуже любимо зелений борщ. Дуже! Зараз ще стараємося готувати щось на барбекю – курочку, рибку, м’яско. І багато овочів їмо – баклажани, свіжа морква, цибуля, молода картопелька, кабачки, цукіні. Я дуже люблю цибулю на мангалі, коли вона така трішки підсмажена. А картопелька свіжа з укропчиком, з маслом – ну як це можна не любити.
– Яка найулюбленіша страва вашої родини?
– Багато таких. І вареники з вишнею, і борщ, і шашличок, і рибка смажена, і болгарський перець я дуже люблю фарширувати влітку. Стараємося урізноманітнювати наш раціон. Хлопці, звісно, дуже люблять м’ясо. Я обираю рибу. У всіх свої смаки.
– Зараз ви живете втрьох, адже ваша 24-річна донька Наталя переїхала у минулому році до власної квартири. Сину Антону – 17. Напевно, не за горами той момент, коли йому теж захочеться стати самостійним. Коли ви ловите себе на цій думці, які переживання у вас на серці?
– Я розумію, що треба буде відпустити дитину. Тим більше він хлопець. І мені здається, чим раніше ми його відпустимо, тим краще для Антоші.
Інколи я заходжу до нього в кімнату, дивлюся, а у нього там… Ну, як у хлопця, і я собі думаю: Лєнка, ну буде тут чисто. Але коли він переїде від нас, буде ж так сумно без нього. Тому краще вже там нехай будуть розкидані речі… Ми будемо за ним сумувати. Він у нас такий балагур і веселун.
– Чим найбільше пишаєтеся у ваших дітях?
– Бажанням допомогти іншим і свідомим вибором України. Боюсь “затерти” слово патріотизм, але діти точно патріоти. Антоша заявив: Мам, я хочу жити тут, навчатися тут і працювати. Ти розумієш, у нас найкраща країна! Наталя так взагалі провела три місяці у волонтерському хабі у Львові, де працювала день і ніч… Досі їй телефонують жінки, які виїжджають, і вона їм досі допомагає….
І ще одна важлива риса дітей – вони добрі в мене. Люди їх хвалять, відзначають їхню приязнь і ввічливість.
– Як підтримувати дорослих дітей у їхніх переживаннях щодо війни?
– У нас так вийшло, що вони всі мене підтримують. Вони мене заспокоюють більше, ніж я їх. Як виявилось, я не така стресостійка, як думала. Звісно, ми ніколи й не переживали такого. Мене це дуже сильно вибило…
Коли ти не знаєш, що буде завтра, коли немає майбутнього, немає можливості щось планувати, чекати чогось доброго і світлого… Ми звикли, що прийде літо і ми плануватимемо свою відпустку. Ми про щось мріяли, а тут у тебе забирають мрії, в тебе забирають майбутнє…
Мої діти і чоловік, як виявилося, в цій ситуації сильніші за мене. Вони мене заспокоюють, вони мені все розповідають, не дають розкиснути зовсім. Ну і звісно, робота рятує. А ще якісь рутинні справи, як-от прибирання, приготування їжі, прогулянки з собакою, догляд за квітами на клумбі, чи за своїми огірочками на городі, які в мене от уже достигли… Така рутина рятує. Але найголовніше, що мене підтримує моя сім’я.
