В український прокат вийшов байопік Наполеон про французького полководця Наполеона Бонапарта режисури Рідлі Скотта. Це 2,5-годинна картина про злет та падіння людини у великих масштабах.
Головний герой постає жахом всієї Європи, але ще більше – кривавим тираном для самої Франції, з урахуванням того, скільки французів віддали життя у його війнах.
Рецензія на фільм Наполеон
Наполеон — тиран, диктатор, але геніальний полководець, чого складно не визнати. Його люблять французи, його словам вірять, і це найстрашніше. Таке ж ідолопоклоніння історія бачитиме ще не раз – щодо диктаторів Адольфа Гітлера, Йосипа Сталіна, Володимира Путіна.
З точки зору візуального видовища Наполеон не поступається жодному з фільмів Скотта: від облоги Тулона, холодної битви під Аустерліцом, спалення Москви і до остаточної поразки французького імператора під Ватерлоо у червні 1815 року.
Та загалом цю картину режисера складно назвати найкращою роботою. Вона більше нагадує вихор грандіозних задумів, що ускладнюється структурою фільму та стилем монтажу. Сцени не стикуються між собою, а монтажні переходи деяких подій нагадують роботу аматора, який бавиться з ефектами.
Попри тривалість картини, вона здається поспішною. Однієї миті він у Франції, а наступної – біля пірамід в Єгипті. Облога Москви короткоплинна, як і сама пожежа, оскільки росіяни, застосовуючи тактику випаленої землі, підпалили свою столицю. “Так не діставайся ж ти нікому”, звучить у п’єсі Безприданниця Олександра Островського, так і того разу. Під час війн з московитами та подальшим відступом французи зазнали 500 тис. втрат, з яких 300 тис. – убитими.
Режисер зневажає Наполеона, що видно неозброєним оком. Він демонструє його легковажну вдачу, ненажерливий апетит та дикі перепади настрою цілком природними. Хоакін Фенікс у ролі Наполеона з його буфонадною гротескністю хороший, але він “не переграв” ані Кіліана Мерфі в Оппенгеймері, ані Леонардо ді Капріо у Вбивцях квіткової повні.
Через зображення противників Наполеона Рідлі Скотт применшує значення перемог французького полководця. Так, російський цар Олександр I постає манірним юнаком, а Людовик XVIII – товстуном. Такі собі клоуни та блазні. На противагу постаті герцога Веллінгтона, який переміг Наполеона у битві під Ватерлоо.
Стосунки між Наполеоном Бонапартом і Жозефіною де Богарне так і не склалися, а їхній шлях від першої зустрічі до розлучення на благо Франції зображено у вигляді виснажливих потуг. У різних інтерпретаціях їхнє кохання зображують як щось романтичне та неймовірне. У цій картині не так. У роботі Скотта ці стосунки приземлені.
Найголовнішим питанням мало би бути, як корсиканському націоналісту невеликого зросту вдалося не лише прийти до влади в країні, яка скинула монархію, а й проголосити себе імператором. Але воно по факту залишається нерозкритим.
Потужною кульмінацією цієї історії перед падінням могла б стати сцена, коли Фенікс вириває з рук Папи Римського корону, але через квапливість попередніх подій, вона не має жодної ваги. Хоча й може відсилати до образу актора у фільмі Гладіатор.
Неповним є й образ Жозефіни у виконанні Ванесси Кірбі. Глядач майже не дізнається, як аристократична вдова зрадника Республіки змогла не лише вижити, а й стати імператрицею. Натомість нам пропонують відверто дурнуваті сексуальні сцени Жозефіни та Наполеона.
Намагання зобразити труднощі їхніх стосунків через політичні важелі та принести їх у жертву заради появи спадкоємця Наполеона – прісні від слова зовсім. Попри всю майстерність Скотта він про це більше розповідає (причому далеко не повністю), ніж показує.
У вигнанні на острові Святої Єлени сцена смерті Наполеона розігрується майже комічно. Він запитує дівчаток, чи знають вони, хто спалив Москву. Ті відповідають – московити. А він вперто каже, що це зробив він. Згодом Наполеон нахиляється вбік і помирає. Після чого з’являються титри, що його останніми словами були: Франція, армія та Жозефіна.
Наполеон — був складним і суперечливим персонажем, паразитом Європи XIX століття. Це не просто “дрібний” полководець і диктатор, тому, йдучи до кінотеатру, хотілося б побачити більш сфокусовану та пристрасну роботу про цю особу, аніж просто візуал битв.