Турбулентність за ясного неба збільшилася за останні чотири десятиліття і стає все більш поширеною в деяких частинах світу. Вона пов’язана зі зсувом вітру та становить особливу проблему для пілотів, оскільки її складно визначити заздалегідь.
У звіті університету Редінга йдеться про те, що в одній із точок найзавантаженіших маршрутів польотів у світі — над Північною Атлантикою — загальна річна тривалість сильної турбулентності збільшилася з 17,7 години 1979 року до 27,4 години 2020 року.
Крім того, середня турбулентність підскочила з 70 до 96,1 години, а легка турбулентність збільшилася з 466,5 до 546,8 години.
— Тепліше повітря через викиди вуглекислого газу збільшує зсув вітру в струменевих течіях, посилюючи турбулентність ясного неба в Північній Атлантиці та в усьому світі, — йдеться в повідомленні.
За словами професора атмосферних наук в університеті Редінга та співавтора дослідження Пола Вільямса, попри збільшення турбулентності, пілоти все ж намагаються її уникати, оскільки наслідки її можуть бути різними.
— Радар у кабіні екіпажу не може бачити турбулентність чистого повітря, є споріднена технологія, що називається Lidar, яка означає виявлення світла та визначення дальності. Використовуючи цю іншу довжину хвилі світла, ми можемо бачити невидиму турбулентність чистого повітря попереду, — сказав Вільямс.
Він додав, що турбулентність залежить від викидів і кожен додатковий градус потепління означає додаткову турбулентність.
