День 1

Ранок суботи  у закарпатському прикордонному Чопі. Звідти поїздом їдемо до словацького містечка Чиєрна над Тісоу (1 година з кордоном, 91 грн.).

З Чиєрної регулярно курсують електрички (2 години, 5 євро) до прекрасного Кошице, яке залишаємо на зворотну дорогу, а наразі поспішаємо в гори. З Кошице прямуємо на інтерсіті Кошице-Прага до села Штрба (Štrba, 1,5 години, 7 євро).

 

Мандрівка у гірському живописі

За вікном відкриваються гірські пейзажі, щоразу виразніші, і це тільки початок Татранського оазису.

На годиннику 17.00, ми у Штрбі: 895 м. н. р. м., повітря чистісіньке, старий маленький вокзал з ретро-буфетом, кам’яною інсталяцією, ялинкою до стелі, олдскульними світильниками і креденцом з раритетами. Вокзал пустує, лише кілька туристів галасують.

Мила тітонька у касі люб’язно відповідає на безліч наших питань і продає нам триденні квитки на гірський трамвайчик і електричку (8 євро).

На трамвайчику крізь ліси

До вокзалу під’їздить немов іграшковий червоно-білий трамвай, у якому двері відчиняєш самотужки. Називається Зубачка (Zubačka), бо рейки “зубаті”.

Їдемо, за кілька хвилин виходимо на нашій зупинці Татранські Лєсковєц (Tatranský Lieskovec). Піднімаємося трішки вгору, де у геометрії гір виріс новий житловий квартал з чотириповерховими квартирними будинками. Тут ми орендували апартаменти на  сервісі Airbnb (100 доларів за три ночі з двох).

Квартира вкрай маленька, але з милим краєвидом і вдалою логістикою: близько від Кошице, поруч із зупинкою Зубачки та неподалік вокзалу Штрбске плесо (Štrbské Pleso). А там і однойменне чарівне озеро, канатна дорога до вершини Преднє Соліско (Predné Solisko), кафе, супермаркет, а також відправна точка спеціальних електричок у подальші визначні місця.

Першого вечора їдемо на закупи до Штрбскего плеса. За вікнами трамваю вимальовуються обриси гір у містичному сяйві місяця. Їхати гірськими лабіринтами – магія і не інакше.

Лайфхак

Якщо у Словаччині ваш потяг запізнюється, а у вас ще пересадка, то повідомте провідника. Він затримає наступний потяг і ви всюди встигнете. У Словаччині квитки продаються на добу, а на чіткий час треба додатково придбати місце.

Читайте також: Вихідні у Кошице за 100 євро.

День 2

Прокидаємося з сонцем і природною чарівністю за вікном. Осінь, саме жовтень – чи не найкраща пора для релаксу у Татрах, адже дерева вбираються у жовтаві, багряні, пурпурові шати, а де-не-де ще залишається післясмак весни і літа. Сонце бавиться променями, а потічки й водоспади награють легких мелодій.

Нам поталанило, бо тепло, а подеколи й спекотно. Все навколо вібрує щастям: бездоганна природа, чудова інфраструктура, яка створює комфорт серед гір, і дружелюбний сервіс. Нема зимового туристичного хаосу, а в цьому теж свій шарм.

Вмощуємося у трамвайчик, який стрімко мчить до зупинки Штрбске плесо. Прямуємо до крісельного підйомника, а з нами ще сила-силенна людей, тим не менше, усе спокійно і лояльно. Серед туристів найбільше літніх пар, а ще немало сімей з маленькими дітьми. Всюди вказівники, інформаційні пункти, кафе, акуратні дерев’яні кіоски з сувенірами і навіть карета з кіньми.

Купуємо квитки (15 євро з особи) на підйомник до 1840 м висоти гори Преднє Соліско.

Неймовірне відчуття, ти у невагомості, навколо калейдоскопом змінюється картинка, а з неба споглядають скелясті шпилі. Прилітаємо на місце, а до кінцевої точки  треба пішки і в якісному взутті, позаяк брили котяться під ногами.

Пенсіонери й батьки з малюками сміливо чимчикують вгору, проте багато людей  залишаються, адже і на висоті 1840 м є чималі простори для прогулянок і частування в колоритних закладах.

Далі спускаємося до 1355 м, де у мальовничому інтер’єрі гір розкинулося озеро Штрбске плесо.

Навколо набудовані готелі і чудернацької архітектури будинки з апартаментами. Та, мабуть, тут усе зроблено грамотно, адже озеро зберігає фантастичну красу.

Кожна зупинка навколо “плеса” відкриває новий краєвид, а гілочки дерев гармонійно лягають в ідеальний кадр.

Гірська гастрономія

Гірські прогулянки пробуджують чималий апетит, а локальна кухня немов створена для затишної трапези з видом на бездоганні пейзажі. Вибірково обираємо ресторацію з лаконічним інтер’єром, дерев’яними меблями й білими пледами. Галантний офіціант у чорно-білому звертається до нас: Доброго дня, дами, що бажаєте?.

Замовляємо традиційні словацькі картопляно-бринзові галушки з салом (5.9 євро), а також кофолу – альтернативу Coca Cola, вигадану у Чехословаччині у 1959 році.

Підйомники переважно працюють до 15.00, а ввечері можна прогулятися новими містами й селами. Маршрут електрички пропонує 20 місцин, тож тут протягом тижня є що оглядати.

Лайфхак

Ціни в Татрах вищі, ніж у Кошице, але певні позиції не сильно різняться з київськими за ціною/якістю.  Пляшка вина – 4 євро, 200 г сиру Tatranský polooštiepok – 2.16 євро, упакування прошуто – 2 євро, йогурт – 45 центів. Порції у кафе величезні й ситні, тож зайве замовляти перше з другим.

День третій

Нині прокидаємося вдосвіта, адже попереду шлях на Татранську Ломніцу (Tatranská Lomnica). Зубачка привозить до Штрбскего плеса, миттєво сідаємо в червоно-сіру, комфортну електричку. Прямуємо до Татранської Ломніци (850 м. н. р. м.), це кінцева зупинка, їхати близько години.

Прибуваємо: навколо виросли стильні пансіони, невеличкий акуратний парк, а милий дідок підказує шлях до канатної дороги.

Це понеділок і людей вкрай мало, відтак і черга до каси маленька. Купуємо квиток (22 євро з особи) і в чотиримісній олдскульній кабіні летимо до Скальнатего плеса (озеро Skalnaté pleso, 1751 м). Дорогою вгору пересідаємо у модерну червону десятимісну кабіну. Навколо стеляться чаруючі полотна природи, але зовсім інші ніж учора, біля Соліска. У тому й річ: всі три гори, на яких ми побували, різняться пейзажами, текстурою, кольорами. Підйом до Соліска вражає більше, але саме зі Скальнатего плеса відкриваються видовищні і вкрай широкі панорами з хвилястими зеленявими й блакитними рельєфами у синяві неба.

Проте і це не межа: з плеса вилітає одна чотиримісна кабінка до кінцевої точки – Ломніцкого щита (Lomnický štít, + 27 євро). Там гори купаються у хмарах, вершину огортає біла ковдра з подеколи блакитним орнаментом гір. Є кафе й готель. Уявляєте, прокинутися вранці на висоті 2634 м? Цього разу не їдемо, але наступного – неодмінно.
Гуляємо біля Скальнатего плеса, кілька стежок ведуть у різні боки.

Ось батьки з малечею прямують хиткими брилами над ущелиною. І так легко, зовсім не бояться. Молода подружня пара має фотосет біля озера. Дехто чимчикує вгору, але до верхівки самостійно не дійти. Сонце сяє, тепло, туристи засмагають на дерев’яних диванчиках.

Працюють кафе з терасами, де багато гостей. Кам’янистий шлях веде до 1725 м, до невеликої дерев’яної Скальнатої хати (Skalnatá chata). А їй уже 175 років! Відвідувачі замовляють пиво або фірмову каву Skalnaté preso (еспресо – гра слів з плесо). Уже після хати ми пірнаємо у кабінку і летимо назад, адже нам ще їхати до Старего Смоковца (Starý Smokovec) і його гори Гребєнок (Hrebienok).

Лайфхак

Квиток на Ломницький щит замовляйте завчасно і на конкретну годину, позаяк до гори везе тільки одна чотиримісна кабінка.

Стари Смоковец і Гребєнок

Останнє місто у наших горах – Смоковец, їхати з Татранської Ломніци зо 20 хвилин. Якраз час обіду і тут нам поталанило. Одразу за вокзалом – непримітний, але багатолюдний фудкорт Duo Stánok. Поважний невисокий енергійний господар активно спілкується з гостями. Приймає наше замовлення і щиро радить обрати комплекс за 4 євро. На вибір: чотири супи й чотири другі страви.

Замовляємо квасолевий і сочевичний супи зі словацькими ковбасками, а також м’ясний гуляш з кнедлями. Обираємо жовтий столик, хазяїн, пританцьовуючи, подає ароматні наїдки.

Після щонайменше 20 візитів у Словаччину – це найсмачніший і найситніший обід ever.

А що далі? “Підкорення” нових вершин. Зі Смоковца регулярно курсує фунікулер до Гребєнка (9 євро). Їдемо. І знову ж гірські, але нові інсталяції за вікном. Першим зустрічає ведмідь з табличкою 1263 м. Ломницький щит відкривається з нового ракурсу, а в низинах водоспади награють гучну мелодію.

Жаль, нам забракло часу на водоспади, але прогулялися у лабіринті крутих скель і ущелин.

Сонце зустрілося з сутінками, відтак гори наповнилися своєрідною містикою. Вони натякають: уже час.

Кошицька чашка кави

Наступного дня гори споглядаємо вже тільки з вікна потяга до Кошице. Маємо 2,5 години для обіду й кави в цьому місті. На капучино прямуємо в кінець Головної вулиці, до вінтажної Šálka kávy.

Це душевний простір з доброю кавою, дружнім сервісом, нетривіальним дизайном і колекцією раритетів. Своєрідний музей. Šálka kávy завершує нашу гірську мандрівку. Далі – до Чиєрної над Тісоу і до Чопа. І з мріями – повернутися ще, залишитися хоч на тиждень і побачити значно більше.

Евеліна Гурницька