Подорож у минуле
Північна Корея – одна з тих небагатьох країн, де час зупинився, а все, що відбувається в її межах оповите таємницями, чутками і недоступне для цікавих очей.
Проте виявилось, що потрапити в Північну Корею все ж таки можна.
Факти ICTV поспілкувались з Дарією Горячевою, яка здійснила свою давню мрію і вирушила в Пхеньян.
Міф 1: Північна Корея – закрита країна
Поширена думка, що потрапити в Північну Корею складно і дорого
Насправді, Північна Корея зараз сама заманює туристів через свої фінансові труднощі. Країна зацікавлена, щоб привабити іноземців і показати себе з найкращої сторони.
– Відвідати Північну Корею можуть усі, окрім громадян Південної Кореї і Японії. Якщо ти громадянин США – не маєш право їхати потягом, тільки літаком.
Вожді Північної Кореї – Кім Ір Сен і Кім Чен Ір.
Подорож здійснити не важко, в основному, це питання грошей.
Є спеціальні компанії, які організовують тури в країни, скажемо так, із суперечливою репутацією. Вони пропонують різні цікаві програми, наприклад, ти можеш поїхати волонтером і тиждень збирати рис на плантаціях в Північній Кореї, або можеш вибрати тур з різним наповненням.
Дарія, наприклад, обрала ультрабюджетний п’ятиденний тур, приурочений святкуванню закінчення Корейської війни.
Вартість поїздки – €500 (віза – €50, тур – €450), але потрібно врахувати той факт, що на момент поїздки Дарія проживала в Китаї.
– Зазвичай, всі поїздки в Північну Корею здійснюються літаком, але перевага цього ультрабюджетного туру в тому, що ти їдеш потягом. Ти отримуєш досвід проходження північнокорейського кордону, а також маєш можливість через вікно бачити, як насправді живуть люди у цій країні.
Вид з вікна поїзда.
Цікаво, але візу у паспорт не ставлять. Ти її отримуєш на час перебування, а потім у тебе її забирають.
Єдина зачіпка, за якою можна простежити, що Дарія була в КНДР – це штамп про виїзд з території Китаю, з провінції Дандонг. Але з цієї провінції, окрім КНДР, виїхати більше нікуди.
Особливість подорожі потягом у Північній Кореї – дозволяється курити у вагоні і пити спиртні напої.
Ось так виглядає віза у КНДР, яку потім забирають
Міф 2: На кордоні відберуть усе
При перетині північнокорейського кордону туристів попереджають, що вестиметься ретельна перевірка.
Багато речей є забороненими. Наприклад, не можна ввозити матеріали релігійного чи порнографічного спрямування, інформаційні буклети про Північну Корею, прилади, в яких є GPS-камера. Але, як не парадоксально, дозволено користуватись смартфоном, в якому є GPS.
– Що вразило при перетині кордону: коли працівник митної служби знайшов туристичні буклети про Японію (країна-ворог для КНДР), то він просто гортав книжечку. Ми помітили, що він не перевіряє, а роздивляється з цікавістю картинки у ній.
Інший прикордонник перевіряв телефон – і з захопленням дивився відео у ньому. Спочатку ми всі переживали, що ж вони так прискіпливо шукають, але потім зрозуміли: вони просто дивляться на світ. Наші речі цікавили їх настільки – наскільки вони можуть почерпнути з них інформацію для себе, а не проконтролювати нас.
А от по дорозі назад Дарію на кордоні взагалі не перевіряли. Зрозумівши, що Дарія – українка (із країни, що знаходиться поруч з Росією – дружньої для КНДР), працівник митної служби, подивившись на величезний рюкзак, тільки махнув рукою.
Проте з місцевими жителями прикордонники поводяться дуже суворо. Речі двох дівчат, які поверталися додому з навчання у Китаї, ці милі для туристів митники перевіряли дуже нахабно до найменших кишень.
Військовий парад – основа будь-якого державного свята в КНДР.
Міф 3. Заборона фотографувати
В Північній Кореї можна фотографувати все, що завгодно до того моменту, поки не попадешся. Тому Дарія радить краще не ризикувати.
Діють певні правила на фотозйомку:
- не можна фотографувати обличчя людей зблизька;
- якщо фотографуєш статуї північнокорейських вождів (Кім Ір Сена, Кім Чен Іра) – не можна обрізати частини їхнього тіла (наприклад, сфотографувати без руки чи тільки голову);
- забороняється фотозйомка будівель, які або недобудовані, або зруйновані з певних причин;
- не можна фотографувати військових.
Дарія розповіла про цікавий інцидент:
– Одна туристка сфотографувала будівлю, де була відсутня одна цеглина. Її гід цього не побачив, проте дві місцеві жінки побачили це і були настільки обурені, що одна схопила цю іноземку за руку і почала кричати, а в іншої з очей текли сльози. Іноземку не відпускали до того моменту, поки не знайшовся її гід. В підсумку зійшлися на тому, що цю фотографію буде видалено.
Вулиця Пхеньяна.
Міф 4. Побачиш тільки те, що дозволено побачити
Часто можна почути, мовляв, навіщо їхати у КНДР, якщо екскурсії відбуваються по узгодженому маршруту, ти житимеш у 5-ти зірковому готелі і матимеш те уявлення про країну, яке тобі вкладуть.
Проте є речі, які приховати неможливо.
Наприклад, велику кількість п’яних людей на вулицях Пхеньяна (столиці КНДР).
Або умови життя:
– Уявіть собі, у фешенебельному готелі чи в музеї Корейської війни раптово вимикається світло. І всі до цього звикли, що поводяться так, наче нічого не відбулось. Гаряча вода у готелі – теж погодинно. Тому в країні, яка створює ілюзію прогресу, коли вимикається світло і вода навіть в прекрасних готелях для туристів, ти розумієш, наскільки все сумно.
Корейський номер люкс. Лампа – 1 штука, гаряча вода – з 20.00.
Сам готель виглядав по-радянському пафосно.
У ресторані з великого екрану безперестанку крутили концерти на зразок голубого вогника. Слухати їх було важко. Складалось враження, що пісні навмисно вмикали так гучно, щоб туристи якомога швидше поїли і покинули готель.
Зал ресторану готелю.
Годували в ресторані смачно: приносили смажену картоплю, солодкий джем. Але ти розумієш, що для тебе організовують європейський сніданок у той момент, коли люди на вулицях помирають з голоду.
Голод у КНДР – закрита тема. У столиці Пхеньяні ситуація відрізняється від сільських регіонів, де велика кількість людей недоїдає.
Фото: Reuters
Реакція на іноземців
Дарія говорить, що найбільше в Північній Кореї її вразила реакція місцевих людей.
Проживаючи в Китаї, Дарія звикла, що навіть в Пекіні іноземці завжди в центрі уваги – їх з цікавістю вивчають. Тому очікувала схожу ситуацію і Північній Кореї:
– У Пхеньяні люди або опускають очі і робить вигляд, що ти просто не існуєш, або з ненавистю на тебе дивляться. Коли я запитала гіда, в чому ж причина, він жартівливо відповів: думають, що ти американка.
В цілому, жителів Північної Кореї легко відрізнити від інших азійських національностей: вони дуже низького зросту, без емоцій, рідко усміхаються.
У поїзді Дарії вдалося поспілкуватись з двома північнокорейськими дівчатами (повертались з навчання у Китаї), які, як несподівано виявилось, непогано володіли англійською. Комунікація була особливою:
– На загальні запитання (красива природа, гарна погода) вони відповідали на грамотній англійській, але тільки-но ти ставиш провокативне питання – одразу роблять вигляд, що начебто не говорять англійською, або відповідають неохоче, дуже загально і обережно, максимально оминаючи гострі кути. Склалось враження, що вони хочуть спілкуватися, проте бояться і не знають як це робити, щоб не потрапити у халепу.
Північнокорейські жіночі національні костюми
Постійний контроль
Особливість Північної Кореї в тому, що за іноземцями стежить не поліція чи служба безпеки, а місцеве населення.
Під час екскурсії туристів відпускали без нагляду трохи погуляти містом. У групі туристів Дарії провели експеримент: один учасник навмисне відстав від групи.
Проте, як виявилось, загубитися в натовпі у Північній Кореї можна максимум на 2 хвилини! Після цього ти розумієш, що кожен в натовпі пильно на тебе дивиться і контролює твою поведінку.
Контроль присутній навіть у громадських туалетах:
– Двері у вбиральні не закриваються і є настільки низькі, що ти постійно перебуваєш на видноті. В один момент я зрозуміла: я оточена 3 корейськими жіночками, які зі злобою на мене споглядають. Таким чином, перебуваючи у КНДР у тебе немає змоги створити бодай хоч якусь атмосферу приватності і залишитися наодинці.
Всередині метрополітену в Пхеньяні.
Спеціальні магазини
У КНДР є магазини для туристів і для місцевого населення.
Туристу заборонено відвідувати магазин для місцевих, а північнокорейці просто не в змозі фінансово щось придбати в магазині для туристів і навіть не заходять туди, бо це вважається ознакою поганого тону.
Магазини для місцевих часто розташовуютсья прямо в метро. Те, що Дарія побачила через скло магазинів її вразило:
– На прилавках магазинів представлені дуже дешеві китайські товари, речі, які в самому Китаї уже не потрібні. Наприклад, секція іграшок була переповнена гумовими човнами.
Магазин для місцевого населення.
У рамках програми був запланований візит у Пхеньянський ЦУМ.
На 4 поверхах центрального універмагу представлені найкращі товари у цілій Північній Кореї. Місцеві жителі відвідують ЦУМ тільки на свята. Ціни – фантастично дорогі для місцевих.
– Асортимент вражає: ти бачиш меблі радянської епохи, старомодний одяг. Я знаю, що продається в Китаї, тому можу говорити, що найдешевші товари низької якості експортується сюди і продаються як товари преміум-класу. Навіть не віриться, що ця країна існує з вами в один і той же час.
Заборона на гроші
Туристам не можна використовувати гроші Північної Кореї.
Пояснень від місцевих Дарія почула багато.
Основна інтерпретація: оскільки на купюрах є обличчя корейських лідерів, турист може якось з них познущатися (наприклад, домалювати їм вуса), і цим образити світлу пам’ять видатних людей.
Але в центральному універмазі, як виняток, гроші можна було обміняти, однак на певних умовах:
– Ти обмінюєш таку суму грошей, яку згодом обов’язково маєш витратити в універмазі. Проте саме з витрачанням грошей і виникають проблеми. Особисто я щиро намагалася придбати бодай щось, що можна подарувати як сувенір. В підсумку, мені вдалось потайки зберегти гроші і навіть провезти їх через кордон.
Північнокорейські банкноти
Святкування
Урочисті святкування завершення Корейської війни проходять на пагорбі, де стоять величезні пам’ятники вождям Кім Ір Сену і Кім Чен Іру.
До святкувань можна долучитися й іноземцям, завдяки цьому у тебе є можливість безпосередньо поспілкуватись з місцевим населенням.
Застереження: під час святкування, щоб не дратувати місцеве населення – не можна бути в сонцезахисних окулярах, бо цим ти висловлюєш неповагу до лідерів.
Святкують в КНДР усі – від дітей до людей похилого віку, при чому у кожної групи – своя територія для святкування.
– Студенти кілька годин танцюють на центральній площі. Школярі беруть участь у параді, на якому синхронно вигукують гасла. Це породжує асоціації з Радянським Союзом і викликає почуття величі від того, що відбувається навколо.
Про життя не розкажуть, але селфі можна
Під час святкувань туристам запропонували придбати квіти і разом з усіма синхронно вклонитись корейським вождям.
– Спочатку тобі кажуть: будь ласка, вшануйте наших провідників нації поклоном. А потім ця хвиля підхоплює тебе і ти звикаєш, що тобі постійно треба кланятись.
Коли я зайшла на пошту купити марки, то, побачивши портрет Кім Ір Сена, моя голова автоматично нахилилась. Я не розуміла, навіщо це роблю, адже поряд нікого не було. Тому я переконалась, як швидко можна звикнути до ритуалів.
Танці студентів на святкуванні.
Розваги у КНДР
Улюблена розвага жителів Північної Кореї – Кесонський парк атракціонів.
Влада КНДР поставила ціль – збудувати парк розваг, який не поступатиметься американському Діснейленду.
Відповідь Діснейленду.
Туристам дозволили також цілих 2 години порозважатися. Проте таких розваг вони не забудуть ніколи:
– Коли ми піднялись вгору, і в той момент, коли мали опускатися вниз – раптово вимкнули електроенергію.
Пізніше Дарія дізналася деталі: для економії електроенергії, функцію світлофора на перехрестях виконують жінки. Це приклад того, що вартість людини як робочої сили дешевша, ніж вартість електроенергії, необхідної для роботи світлофору.
СРСР в мініатюрі
Всю подорож Дарію не покидало почуття, що вона потрапила у часову петлю. Все виглядало як пазл – ти начебто став героєм радянського фільму і здійснюєш подорож у минуле.
Особливо яскраво це проявилось у музеї війни.
У ньому заборонили фотографувати. Екскурсія тривала довго і була пронизана пропагандою. Показували в музеї короткі “документальні фільми”. Проте Дарію вразило ставлення місцевого населення до цих подій:
– Коли гід у музеї розповідала про різні аспекти війни – у неї тремтів голос. Складалось враження, що вона ось-ось почне плакати. Повірте, це був недешевий театр, зрежисований для іноземців. Ти розумієш, що людина по-справжньому вірить в те, що говорить. Це був суцільний нерв. Події 60-річної давності у неї викликали такі сильні емоції, наче вони відбувались вчора.
Музей Корейської війни в Пхеньяні.
Пропаганда
Культ лідера і пропаганда – на кожному кроці у Північній Кореї.
Тим не менш, Дарія зауважила цікаву річ: у КНДР є культ двох вождів – Кім Ір Сена і Кім Чен Іра, а от сучасний правитель країни Кім Чен Ин відсутній у пропагандистських повідомленням.
– Коли розпитували про це у корейців, то вони нам якось завуальовано відповідали, що він, мовляв, ще дуже молодий, і поки не встиг нічим прославитися.
Корея продовжує будувати соціалізм.
США – головний ворог Північної Кореї. Антиамериканські плакати розвішані по цілому місту.
Так виглядає Пхеньян удень:
А так цей житловий район виглядає увечері. Пропаганда в дії.
Останній бастіон сталінізму
У пресі Північну Корею називають тиранією, “оплотом зла”, “останнім бастіоном сталінізму”.
Політична система КНДР вирізняється своєю монолітністю.
За всю 53-річну історію в державі було 3 Верховних Лідери (Кім Ір Сен, Кім Чен Ір, Кім Чен Ин), які передавали владу у спадок. Тому політичний режим Північної Кореї характеризують як “Кімісульгізм”, наголошуючи на необмеженій сімейній владі.
Нинішній Верховний Лідер КНДР 33-річний Кім Чен Ин.
КНДР відрізняється від інших комуністичних країн – Китаю чи В’єтнаму, де були здійснені кроки назустріч реформуванню країни, зокрема, було введено елементи ринкових відносин.
Китай – основний торгівельний партнер Північної Кореї, забезпечуючи 80% усіх інвестицій в економіку країни.
КНДР є державою-банкротом, витрачаючи більшу частину бюджету на військові потреби. Для населення Північної Кореї служба в армії залишається чи не єдиним способом виживання. Професія також важається почесною і заробляють військові більше, ніж інші.
КНДР володіє ядерною зброєю. Час від часу Пхеньян тестує балістичні ракети та випробовує водневу бомбу, викликаючи занепокоєння у Південній Кореї, Японії і США.
Комбінація природних катаклізмів (шторми, повені, засухи) та економічних проблем, які ставали особливо відчутними після колапсу соціалістичного табору, призвели до економічної катастрофи КНДР.
В іноземній пресі часто пишуть про голод і спроби втечі з Північної Кореї.
У 1995 році влада КНДР вперше за всю історію звернулася по допомогу в ООН. З цього часу економічна криза стала звичним явищем, наслідками якої є високий рівень бідності, захворювань та голоду.
Від голоду у КНДР (1995-1999) за різними оцінками померло від 220 тис. до 3 млн осіб.
Надії на закінчення більш ніж півстолітньої ворожнечі на Корейському півострові видаються примарними.
Існування двох Корей – це не тільки політика.
Це також долі людей. Людей, які не мають змоги побачити своїх близьких більше 50 років.
Періодично лідерам Північної і Південної Кореї вдається домовитися про зустрічі розділених сімей.
Одна з останніх таких зустрічей відбулася в жовтні минулого року. Із 65 тис громадян Південної Кореї можливість побачити родичів на півночі отримали лише 100 чоловік, і тільки на 12 годин.
Іван Стахурський