Вечір, але ще не сильно пізно. Я з товаришем йду по вулиці в досить людному місці.

Тут нашу увагу краде неприємна ситуація: до молодої пари, яка прогулювалася сквером, починає приставати сумнівна компанія з п’яти осіб.

Нецензурна лайка, погрози і агресивна поведінка з боку компанії. Зрозуміло, хлопці просто шукали привід і тих, хто слабший від них.

Що ж ми зробили у такій ситуації? Повернемося до цієї ситуації трохи пізніше…

Що ж з нами не так

Чому суспільство ігнорує подібні ситуації?

Хтось боїться допомагати, щоб не виявитися такою ж жертвою; хтось вважає, що люди самі винні в тому, що на них напали; більшість впевнені, що допоможе хтось інший; хтось думає, що не будуть захищені державою, якщо завдадуть шкоди кривдникові, а решта просто радіє, що дана ситуація сталася не з ними.

В останні роки в суспільстві набагато частіше став виявлятися так званий ефект свідка, коли люди не звертають уваги на те, що відбувається на їхніх очах насильство.

Прояв ефекту свідка наочно ілюструють надзвичайні новини, де повідомляється, що люди, які стали очевидцями трагічних подій, не надали жодної допомоги постраждалим.

До речі, термін “ефект свідка“, який називають також синдромом Дженовезе, виник ще у кінці 60-х після жахливого злочину у Брукліні.

Так, пізно вночі 29-річна Кетрін Дженовезе, яка працювала менеджером у барі, поверталася з роботи додому. Біля будинку на неї напав чоловік з ножем. Жінка стала кликати на допомогу, і відразу у кількох вікнах, що виходили на вулицю, спалахнуло світло.

Після цього нападник утік, але потім, переконавшись, що ніхто не виходить, повернувся до жертви, яка стікала кров’ю. Кетрін кричала, але злочинець продовжував наносити їй удари доти, поки вона не померла.

З’ясувалося, що за цією жахливою картиною спостерігали майже сорок осіб, але ніхто з них не прийшов на допомогу. Дзвінок у поліцію надійшов майже за годину після нападу.

Дослідження психологів

Ця трагедія викликала шквал наукових досліджень. Найглибше і масштабне провели американські психологи Джон Дарл і Біб Латане. Вони з’ясували, що чим більше свідків злочину або події, тим менше ймовірність, що хтось почне діяти.

Так з’явився ще один науковий термін – “дифузія відповідальності”.

Суть явища в тому, що люди, які виявилися в одній ситуації, подумки розподіляють між собою відповідальність, у результаті, чим більший колектив, тим меншу частку відповідальності відчуває кожен. Людина вважає, що інші або візьмуть на себе зобов’язання, або вони вже це зробили.

Наприклад, на YouTube-каналі DM Pranks викладають різні соціальні експерименти. В одному з них зняли реакцію людей на побиття дівчини на вулиці.

Всього 4 особи з 20 відреагували на ситуацію і намагалися перешкодити кривдникові. Кепські справи.

Вчені вважають, що крім дифузії відповідальності, коли кожен думає, що допомогти повинен хтось інший, діє ще один фактор – групова згуртованість.

Це соціально-психологічний феномен, коли людина оцінює серйозність ситуації в залежності від реакції оточуючих на неї. Таке явище спостерігається мало не щодня у будь-якій країні світу.

Так, психоаналітик Всесвітньої організації охорони здоров’я доктор Лакшмі Війакумар каже, що однією з головних причин формування групової згуртованості є особливості менталітету, притаманні тій чи іншій нації, усталені “шаблони соціальної реакції”.

Наприклад, у країнах з високим рівнем злочинності бійки сприймаються як абсолютно звичайне, тривіальне явище і очевидцям в голову не прийде дзвонити в поліцію або щось робити.

Таке можна спостерігати на численних прикладах і в Україні. Одним з найбільш блюзнірських проявів групової згуртованості є жорстоке поводження батьків з дітьми у громадських місцях.

На жаль, у нас досі прийнято вважати, що якщо батько чи мати б’ють дитину, це нормально, “мають право”, і суспільство з цим мовчазно погоджується.

Тоді як у багатьох західноєвропейських країнах люди одразу викликають поліцію.

Громадянська позиція

Чи варто втручатися, якщо бачиш, як на вулиці когось намагаються побити, пограбувати чи образити?

Безумовно варто! У подібну ситуацію може потрапити кожен з нас, наші діти і батьки. Не можна бути байдужим і швидше пробігати повз, підібгавши хвіст і відвернувши голову “я нічого не бачив”.

І справа навіть не у природженому джентльменстві, співчутті або вихованні, а в тому, що це наша громадянська позиція.

Так, саме громадянська позиція, а не обов’язок, але, поки ми не станемо відповідально реагувати на неадекватні і неправомірні дії інших, кількість таких ситуацій лише збільшуватиметься.

Що робити

Якщо Ви помітили, що права іншого громадянина обмежують, зверніться в поліцію. Якщо ж Ви розумієте, що в силах втрутитися самостійно, потрібно діяти дуже обачно, обережно і розумно.

Якщо є така можливість, спробуйте розняти людей мирно. Якщо ж кривдник налаштований агресивно, то знайте, що закон на вашому боці.

Ви маєте право захищати інших (навіть абсолютно незнайомих Вам) людей.

Причому, якщо мова йде про насильство, небезпечне для життя людини, або існує безпосередня загроза для його життя (нападник б’є битою по голові, замахнувся ножем), то меж необхідної оборони немає!

Якщо ж здійснюється насильство не небезпечне для життя людини, то захищаючи її, Ви не повинні допускати перевищення меж необхідної оборони.

Іншими словами, Ви не повинні здійснювати дії, які явно не відповідають характеру і небезпечності посягання.

Читайте: Лжелікарі та наречені: як розпізнати аферистів

Що каже поліція

Джерело Фактів ICTV у Національній поліції у коментарі  вказує, що у подібних ситуаціях потрібно, у першу чергу, подзвонити у поліцію.

Головне чітко та швидко описати ситуація та місце, в ідеалі – адресу, де відбувається неправомірна дія.

Крім цього, старший слідчий Національної поліції відзначає, що відлякати крадія можна гучним криком і словами “Я вже викликав поліцію!”.

Як показує практика, ті, хто влаштовують грабіж на вулиці ховають себе, намагаються красти у темних та малолюдних місцях, тому крик налякає їх і найчастіше змусить покинути задумане і втікати.

За статистикою Національної поліції, за 2017 року Україна скоєно 490 280 правопорушень, з яких 52% становили крадіжки і грабежі.

Поліція розкрила понад 60% розбійних нападів.

Однак кількість грабежів і злочинів на вулиці могла б бути набагато меншою, якби громадяни були не так байдужі до подібних ситуацій і вчасно повідомляли про них в поліцію.

---

 

Повернемося до нашої парочки, до якої пристає агресивна компанія на вулиці. Так, ми з товаришем наполегливо взялися захищати дівчину з хлопцем. І так, ми теж отримали від неадекватної компанії, яка шукала пригод.

Однак, якщо б десятки людей, які просто проходили повз і явно прискорювали свій крок, почали б обурюватися, кричати і теж допомогли б перешкодити кривдникам, ситуація не зайшла б так далеко.

До того ж, ця компанія наступного разу, знаючи, що реакція громадськості може бути такою, тричі подумає, чи варто проявляти свою агресію.

Не можна бути байдужим до співгромадян. Це виховання, це громадянська позиція, яка формує відповідальне і сильне суспільство.

У результаті

Ось ми і отримуємо, що за так званою байдужістю ховається ціла система соціально-психологічних факторів, які впливають на сприйняття людиною певної ситуації.

Але якими б термінами не оперували вчені, ніхто не відміняв “фактор особистої відповідальності”.

Так, у кожного з нас завжди є вибір, як вчинити, коли на наших очах ображають людину або комусь потрібна допомога.

Причому вибір не обмежується фізичною розправою зі злочинцем або байдужістю. Залежно від ситуації необхідно телефонувати в поліцію, викликати швидку, знайти союзників, які допоможуть вирішити проблему.

В останньому випадку буде досягнуто ефект групової згуртованості у найкращому його прояві.

Нагадаємо, раніше Факти ICTV писали, як не стати жертвою кур’єрів-аферистів.

Валерія Маліцька