Олена Теліга – відома українська поетеса та діячка ОУН. З нагоди 114 річниці з дня народження Факти ICTV зібрали найцікавіші історії з біографії та її відомі вірші.

Біографія Олени Теліги

• Олена Теліга народилася 21 липня 1906 року на території Російської імперії в родині відомого вченого, інженера-гідротехніка. Батьки Олени, які родом з України, незабаром емігрували до Західної Європи.
• У період, коли батько поетеси очолював Українську господарську академію (Чехословаччина), Олена навчалася в Українському інституті імені М. Драгоманова  на історико-філологічному факультеті (1923-1929, Прага). Саме тоді, на одному зі студентських вечорів, поетеса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Михайлом Телігою.
• У 30-х роках жила з чоловіком у Варшаві. Через скрутне матеріальне становище Олена була змушена працювати на низькооплачуваних роботах, зокрема манекенницею.
• Саме в Чехії почав формуватися, а в Польщі остаточно утвердився націоналістичний світогляд поетеси. Олена Теліга неодноразово друкувалася на сторінках Літературно-наукового вісника, а згодом стала одним з його співробітників, вела активну громадську та культурну діяльність, виступала з рефератами на тему боротьби за національну свободу. Перебуваючи за кордоном, Олена мріяла про повернення до рідного Києва.
• 22 жовтня 1941 року Олена Теліга повертається до столиці України, де разом із представниками тогочасної інтелігенції організовує Спілку українських письменників.
• У листопаді того ж року діячка стає головним редактором додатка до газети Українське слово – Літаври, який виходив окремим накладом. Тижневик під редакцією письменниці не друкував текстів з пропагандою німецького окупаційного режиму, що стало приводом для численних доносів.
• 9 лютого 1942 року вона, як і завжди, пішла на роботу до Спілки українських письменників, де на неї чекала засідка. Її, разом з чоловіком іншими членами організації, було заарештовано, а згодом розстріляно в Бабиному Яру.

Вірші Олени Теліги

Сучасникам

“Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби – спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.

Але для мене – у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, – я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

∗∗∗

Засудженим

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати – не битись, а спать
В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти – у шість двадцять п’ять.

І коли приволікся заплаканий ранок,
Вас покликала смерть у похмурій імлі –
А тепер наші душі і топчуть, і ранять
Ваші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожній серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову – спаливши життя.
І, мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,
Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій,
Та по рідному краю – зловіщі вогні.
І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.

∗∗∗

Моя душа й по темнім трунку

Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухати порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.

Щоб, заховавши мудрий досвід
У скриньці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
З вогнем отрути чи вина…

Щоб власній вірі непохитній
Палить лампаду день і ніч
І йти крізь грудні – в теплі квітні,
Крізь біль розлук – у щастя стріч.

А перехожим на дорогах
Без вороття давать дари
І діставать нові від Бога,
Коли не вистачить старих.

До слова, Факти ICTV зібрали підбірку найвідоміших віршів Лесі Українки до річниці її дня народження.