Українська музика не може змінити економіку в країні, але вона цілком впорається з тим, щоб надихнути людей на звершення.

Про це Фактам ICTV розповіла українська співачка та переможниця Євробачення 2016 Джамала.

– Яка була ваша перша зустріч з українською піснею?

– Я пам’ятаю, у Сімферополі я придбала альбом Квітки Цісик Два кольори, тобто Two colors, бо він був англомовний. Я, ніби,  прослухала все, що люблю, все, що мене бентежить. У мені щось перевернулося. Коли я почула Верше, мій верше, то  одразу захотіла заспівати цю пісню, до речі, так і сталося.

Це була перша така глибока та чуттєва українська пісня, яку мені закортіло заспівати на свій лад, зробити там музичну революцію. Мені це вдалося у 2009 році на Новій хвилі. Здається, що вперше українська пісня Верше, мій верше була заспівана так голосно, ба більше – тоді ще й перемогла.

Після цього я занурилася глибоко в українську пісню та мову. Чому вона звучить так музично, гармонійно. Мені захотілося написати альбом українською мовою. Це величезний процес. Наприклад, ти береш слово Кохаю – а як воно звучить, а що в собі несе, а звідки воно. Мова – це не просто те, за допомогою чого ми щодня розмовляємо, це масштабний бекграунд, який має у собі величезну енергію. Я в це вірю.

– Що стало поштовхом до написання 1944, а також чому вирішили представляти Україну саме з цією піснею?

– 1944 з’явилася в розпачі, у сумі, в такому стані, коли ти не знаєш, чим можеш допомогти. Я згадувала те, що мені розповідала моя бабуся про ці страждання. Здається, що людина не може витримати стільки страждань. Проте вони витримали та повернулися. Коли я написала цю пісню, то мені тяжко було навіть слухати її. Я ще подумала: Що я за пісню таку написала, не на часі. Тоді і так був Майдан, Крим, багато сумних подій.

Я думала, що зараз не потрібні людям такі пісні. Саме з такою думкою я заснула. Проте коли прокинулася, мені захотілося її показати. Зараз я вже розумію, що це була не раптовість.

Коли мене запросити на Нацвідбір на Євробачення, я знову подумала, що ця пісня не дуже підходить для конкурсу, вона нестандартна. Коли я згадую про наших людей на Євробаченні, то це Сердючка, Руслана – круті артисти, які багато чого дали й Україні, й Європі. А 1944 зовсім неформатна і за саундом, і за змістом.

Це було не просто так. Ця пісня має свою магію, архіви, нерви, які були і в кримськотатарській мові, і в англійській. Хоча спершу я її писала українською.

Проте потім мені захотілося, щоб більше людей зрозуміли про що саме я співаю, тож я переробила куплети англійською, а приспів залишила кримськотатарською. Мені говорили: Ти що? Це неможливо. Приспів – продає пісню, варто зробити його англійською. А я сказала: Ні. Це як мантра, яка має звучати кримськотатарською.

– Яка була світова реакція на вашу перемогу на Євробаченні?

– Реакція була шалена. Привітання Джастіна Тімберлейка, Джоан Роулінг, подарунок у вигляді власних дерев у Греції, щоправда, я там не була, але мені прислали сертифікат.

Світова реакція була шаленою, бо всі хотіли почути історію, хотіли почути про Україну. Чому я кажу, що Євробачення важливий для нас конкурс. Тому що підтягується вся інформація про країну. Це не просто Джамала заспівала 1944. Це Україна, Джамала, а вже потім, про що там пісня. Саме такий порядок, і він дуже важливий. Я це розуміла, коли їхала на Євробачення. Тому це перемога України.

– Як змінювалася українська музика протягом незалежності? Коли, на вашу думку, прийшовся пік цих метаморфоз?

– Прогрес стався у 2013-2014 роках. З’явилося дуже багато нових українських імен, альбомів. Для мене це дещо інакший процес, як для творчої людини. Тому не знаю, що саме спонукало квоти, процеси у країні. Для мене особисто це був альбом Подих, який я писала. Я дещо змінювалася у звучанні, співала занадто відверто. Мені здавалося, що глядач має почути мене такою. Також це були нові відео: Заплуталась, Шлях додому. Це ролики, які, можливо, не всім будуть до вподоби, але вони більш змістовні та глибокі.

А от як змінювалася українська музика, я хочу вірити, що вона звернулася більше до особистості, глибини, тем самотності. Можливо тому, що ми почали втрачати.

Тоді відкрилося багато виконавців, які давно виступають за кордоном.

Для мене саме тоді з’явилися Vivienne Mort, ONUKA, Один в каное. Нині із сучасних це Alyona Alyona, Аліна Паш, KAZKA.

Те, що вийшло з піснею Плакала. Це був і етнокод. Тобто пісня абсолютно зрозуміла для нас: українська мова, рідний вайб. Проте трек зайшов і тим людям, які абсолютно не знають, що таке українська мова. Це успіх.

– Спираючись на власний досвід, розкажіть, у чому сила української пісні? Та чи може пісня змінювати суспільство?

– Українська пісня може зробити дуже багато. Надихати, давати надію, рухати. Звичайно, ми не можемо змінити економіку, зробити щось в політичному русі.

Проте сила музики та українських виконавців – вона величезна. Якби нам ще трохи допомагали. А не так що ми кожен сам по собі. Написав пісню, випустив, вдалося вийти на міжнародну арену – добре, ні – сам собі маєш. А от якби в нас було власне ком’юніті. Мені б хотілося, щоб ми більше допомагали одне одному.

Наприклад, варто було б організувати якийсь фестиваль, коли ми запрошуємо виконавця з іншої країни, а потім наші артисти їдуть туди. На мою думку, такі механізми у нас не пропрацьовані. Є фестивалі народної музики, що відомі у світі. У нас лише ДахаБраха там представлена.