Сценарист та генеральний продюсер серіалу Чорнобиль Крейг Мейзін виступив на щорічній конференції Ялтинська європейська стратегія.

Факти ICTV зібрали головні тези з промови митця.

Про те, як шукав інформацію про Чорнобиль

Я багато читав про Чорнобиль. Про накриття конфайнментом енергоблоку у 2013 році, наприклад. Я знав, що Чорнобиль вибухнув, але не знав, як і чому. Дуже мало людей про це знали.

Я почав читати, і там було два факти – вони проводили випробування на безпеку, і людина, яка цим займалась, покінчила життя самогубством.

Я відчув, що відкрив ту війну, яку ніхто раніше не показував.

Дуже важко отримувати будь-яку правду. У неї природа така – вона нас уникає.

Просто коли ми промовляємо її – ми вже її змінюємо. У випадку Чорнобиля – ви чуєте різні версії людей. Багато фактів або загубили, або були приховані.

Наприклад, в СРСР не якісно записували імена і долі людей, яких відправляли в Чорнобиль. Тому ми покладались на особисті розповіді.

Ми намагались менше драматичного шукати. Коли ви розказуєте таку історію, як Чорнобиль – не треба бути драматичним.

Через збирання десятків документальних джерел, ви отримуєте найчеснішу версію правди.

Звісно, ми мали внести якість зміни. І ми казали, що в серіалі є вигадка.

До речі, Факти ICTV писали, чи згодні ліквідатори зі сценаристами.

Про те, що найбільше зачепило

Це історія пожежника Василя Ігнатенка. Йому було трохи більше 20 років, це був один із тих, кого в ту ніч туди викликали. Їм взагалі не сказали, що це пов’язано з реактором. Сказали – загорівся дах.

Коли вони приїхали, зрозуміли, що це не просто пожежа на даху. Василь був один із людей, який розумів, що там відбувається. І він гасив цю пожежу. Історія його дружини Людмили дуже зворушлива.

Він помирає жахливою смертю. Це найжорстокіша смерть – вам стає краще перед тим, як стає гірше.

Радянський Союз приховував всю інформацію. Люди не знали, що ядерний реактор – це небезпечно.  І Ігнатенко не знав, що з ним відбувається.

Я ніколи не хотів показати Радянський Союз і людей гіршими – я хотів показати їх такими, якими вони були. Насправді вони намагались робити все, щоб покращити ситуацію.

Наприклад, історія, яку не вдалось вмістити у серіал.  Голові партії в Мінську сказали, що немає проблеми. 1 травня він подзвонив у Москву і попросив не проводити парад. Що він почув? Ні, ні, має бути парад, щоб не було ознак, що щось не так. Але одна людина не змогла змінити історію. І він вийшов і пройшов з дітьми під тим вітром.

Той вибух був таким великим, що його не можна було приховати від решти світу. І світ знав набагато більше, ніж пересічний радянський громадянин.

Про реакцію Росії на серіал

Я часто думав – яке ж було загальне ставлення до того, що ми робили. Нам дали спокій, адже ми робили матеріал про державу, яка не існує. Всі наші герої – радянські громадяни. Аж до того моменту, поки наш серіал не став популярний, не було реакції.

Читайте: Чорнобиль від HBO: сюжет і відгуки критиків про прем’єру

У Росії спочатку добре відреагували. Напевно, хтось з міністрів подивився і сказав, що гарний фільм.

А потім почали писати статті з текстом – а чому ми не розповідаємо цю історію, чому не розповідаємо історії, які змушують нас подивитись критичним поглядом, чому американські можуть. Тоді на нас відбулись атаки.

Певним чином складова щастя – це готовість бути самокритичними і визнавати різні помилки.

Дуже багато зараз в США відбувається такого, що нас засмучує.  Але ми дивимось критично. Колись буде міні-серіал і про Трампа.

Про наступний проект

Я зробив програму про найгіршу ядерну катастрофу у світі. Тепер всі очікують історію про другу найгіршу історію – Фукусіма.

Не можу сказати точно, але наступною буде американська історія з іншого періоду. Вона буде схожа на Чорнобиль, але про інший час.

Про українське мистецтво

Коли я робив Чорнобиль, сподівався, що люди в Україні побачать і оцінять це. Ми наполегливо працювали, щоб подати правдиві деталі, і ми отримали величезне задоволення від реакції.

Правда в тому, що ці історії мають розповідати не американці, як я. Я гадаю, було б дуже добре почати думати про ваше мистецтво і культуру як способи виражати силу і значення. Озиратись на минуле чистим поглядом – це добре. Тому що українська історія ХХ сторіччя – найдраматичніша, найсумніша і в той самий час прекрасна.

Наприклад, немає історії про Голодомор. Тому потрібно бути чесними.

Я вас закликаю – підтримуйте своїх кінематографістів. Тоді з’являться люди, які розповідатимуть правдиві історії, – підсумував Крейг Мейзін.

Більше дивіться у відео: