Персоніфікація – це один із різновидів метафори, в якому неістоти (предмети чи явища) набувають людських ознак і рис. Це поняття називають також уособленням чи одухотворенням.

Із латинської термін означає особа (persona) та робити (facere), тобто ми надаємо явищам і предметам властивостей, характерних для живої людини.

Персоніфікація характерна для художнього стилю, її вважають найвиразнішою ознакою фольклору. У народних казках, легендах і оповідках можна простежити “живий” погляд людей на світ, де природа вміє говорити, сміятися чи плакати.

Прийом допомагає більш чітко та конкретно відтворити у свідомості образ, а також сприймати його на візуальному та аудіальному рівнях.

Крім міфології та релігії, персоніфікація також набула поширення в соціології, філософії та психології. Як правило, вона проявляється у спробі людини перекласти провину на щось або когось.

Приклади персоніфікації в літературі

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива. (Тарас Шевченко)

Автор використав уособлення, щоб передати всю велич Дніпра – він реве та стогне, що невластиво для річки.

І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.  (Тарас Шевченко)

У цьому разі серце жде, плаче, не спить. У реальному житті людський орган на це не здатен, однак у поезії дає змогу краще передати стан головного героя.

Весна зиму проганяє,
І зелений по землі
Весна килим розстилає. (Тарас Шевченко)

Пора року – нежива істота, тому не може ані прогнати когось, ані розстелити килим.

Не менш яскраве використання уособлення зустрічається в інших авторів: У хустках всміхаються личка жоржин (Олександр Олесь), Важким холодним сном за хатою спала земля (Михайло Коцюбинський), Чистенькі віконця сміються до сонця (Марійка Підгірянка).

У казці Колобок усі дії, які нехарактерні для тварин і самої хлібини, є уособленням. Тому що ні заєць, ні лисиця, ні ведмідь, ні вовк не можуть розмовляти і співати, а Колобок ще й бігати. Це легко можна простежити на короткому уривку твору:

А він (Колобок. – Ред.) лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг, покотився дорогою.

Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.

– Колобок, колобок, я тебе з’їм!
– Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю:
– Ану заспівай!

Я по засіку метений,
Я із борошна спечений.
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!

Ми також зібрали список книг для саморозвитку, які точно надихнуть вас на зміни.